Basic HTML Version
Іван СМАЛЬ-СТОЦЬКИИ
Австралія
TY
Забутись ... не слухать ... не чути,
Як хвіртка тужливо скрипить.
Про сміх кукабари забути ....
В думках моїх
—
рідні степи.
Не сірі й сухі, а веселі.
У мариві: ниви й луги,
Бідненькі селянські оселі
Й Дніпрові круті береги.
Десь там моя донечка. Доню! ..
Я мрію, що тата ти ждеш,
Ідеш до воріт і долоню
Щитком проти сонця кладеш.
Мене виглядаєш, пташино,
З країн самоти, чужини,
І звук літака чи машини
Тривожить вночі твої сни.
Чи хлібом і сіллю б зустріла?
Чи всилі була б зрозуміть,
І тим моє серце зогріла
В щасливу омріяну мить?
Твою фотокартку беру я,
Як святість цілую їі
—
Тим смуток і біль я лікую .
..
/
смуток, і сльози
мої
...
Прошу тебе, зіронько доню,
У сні хоч до мене прийди
А
/
теплу ласкаву долоню
На чоло мені поклади.
І хата
б
моя звеселіла,
І ранком не хворий я б встав:
Надія б горіла і гріла,
Що ти мені пишеш листа.
**
Далина у сипучих пісках.
Сонце впало за іколо руде,
Як смертельний поранений птах.
Ніч іде і неспокій веде.
Я не маю ні крил, ні вітрил,
Не злітати мені й не пливти ...
Все що гріє і живить мене
—
Тільки донині любі листи.
Хай розхитана хвіртка скрипить
І піску за поріг намело,
Перед зором: широкі степи
І невпізнане рідне село.
Нехай сковує голову біль,
Хай замулює двір течія,
Хай приходить біда звідусіль ...
У думках
—
лиш родина моя.
На шляху чагари й кураї,
Спрага сушить зелену траву ...
Шліть листи мені, діти мої,
Тільки тим я на світі живу.
156