Basic HTML Version
У 130-ЛІТТЯ СМЕРТИ КОБЗАРЯ І ПРОРОКА
НАДГРОБНЕ СЛОВО НАД ТРУНОЮ
ШЕВЧЕНКОВОЮ
10-го травня 1861 року (22-го, за новим стилем), при численному
напливі народу із міських передмість та з навколишніх сіл, була від
служена соборно Заупокійна Літургія протоієреєм Мацкевичем. Після
панахиди він же виголосив надгробне слово, яке ми тут і
помішуємо:
Тако да просвітиться світ ваш пред человіки, яко да
видят ваша добрия діла і прославлять Отця вашего іже
на небесіх.
Матей. гл. 5.
Згадане тут світло буває різне: одне скривається під сподом і
животіє в невідомості, друге світло з'являється світові — мирові,і
блискавка з громом проходить миттю з одного кінця в другий попід
небесами і потім погасає. Але є світло, яке подібно світилу
небесному, засяявши раз — не погасає ніколи. Яке ж це світло, про
яке говорить Господь і яке повинне просвітитися пред чоловіки? —
Це світло чисте, непідробне, не привид, а світло істинне, яке, якщо
не тут на землі — то там — за гробом, засіяє подібно до небесного
світила в мирі замогильному, де поклик людей, що звершали
подвиги в цьому світі, порівнюється зі світлом світил небесних:
інша слава належить сонцю, інша слава — місяцеві, інша слава —
зорям...
Ось, браття-християни, перед нами світло, яке світило усій
Малоросії. Перед Вами Тарас Шевченко!
Гори канівські, луги і доли українські! Ви бачите перед собою
освіченого, рідного вам Мужа, котрий любив Україну і котрого
любила вона. Від північної столиці Росії і до нашого скромного
містечка — чий прах шествує? Кого проважають так далеко і з
таким почетом? Чи мужа, сповненого військових гідностей? Чи
вельможу, що прославив себе на поприщі громадської діяльности,
що діяв силою власти і закону? — Ні, браття, це Тарас Шевченко!
Хто тут не знає його? Хоч він був деякий час військовим, та тільки
104