Basic HTML Version
Грицько ЧУПРИНКА
БАИДА
(Історична поема)
І
До великої покари,
На розпутті при дорозі,
Судять Байду яничари
В золотім Галатськім Розі.
Суд скінчився.
—
„Хлопці,
гайда!
—
Мовив сам султан турецький:
Люту смерть хай прийме
Байда,
Князь-отаман Вишневецький.
Так скатуймо розбишаку,
Щоб почула і забула
Україна з переляку
І дорогу до Стамбула.
Хай почує вся отара
Гайдамаків запорізьких,
Що чекає й їх та кара
На пляцах золоторізьких!"
„ Смерть йому!"
—
кати гукнули.
Змовчав Байда перед горем.
Тільки іскри промайнули
В грізнім погляді суворім...
Тут взяли його наскоком
Яничари злісні й грізні
Й почепили правим боком
Та на гак товстий залізний.
II
Гей, не гнись, могутня спино!
Не зломись, моє ребро!
—
Ти прощай, прощай, Вкраїно,
Ти прощай, старий Дніпро!
Хай же Турок не вчуває,
Як терплю я муки й глум,
І старий козак співає,
Розганяє біль і сум.
Оддає він Богу дяку,
Що досяг цього вінця,
Що не знав ніколи ляку
За Вкраїну до кінця.
До його тут кат нагнувся,
Щоб додати більше мук,
Байда хутко стріпонувся
І вхопив од Турка лук.
І тремтячими руками
У султана навдалу
Понад злісними катами
Він пустив свою стрілу.
Та пропав задармо замах,
Бо в очах маріла мла
І в руках в крівавих плямах
Поковзнулася стріла!..
Через три дні він скінчився,
Як дійшов до серця крюк,
Та терплячим залишився,
Аж до смерти серед мук.
А як Турки прибірали
В яму з крюка мертвяка,
В ту сторонку позирали,
Що вродила козака.
11