Basic HTML Version
Я. P.
ПРО ВБИВСТВО, ЯКЕ Я ЩЕ ПАМ'ЯТАЮ
Було це 60 років тому, 1941на самі Великодні Свята. Нас пові
домили ставитися до Воєнкомату, не до прегляду як допризовни-
ки,а прямо до служби в Червоній армії. Ми прибули на місце
призначення на сам Великдень. Нас переглянула військова комісія і,
ствердивши, що всі здібні до військової служби, відставили нас на
двірець у Надвірній, де вже багато було таких самих як ми.
Заладувавши нас у вагони, повезли до Львова. По дорозі дочіпляли
до нашого поїзду додаткові вагони з такими самими новобранця
ми. Так доїхали ми до столиці України —Києва. Довжелезний поїзд
— заладований сотнями молодих хлопців виключно з Західньої
України. Після короткої зупинки в Києві, нас привезли до Харкова.
Протягом кількох днів подорожі нам не давали нічого їсти тому, що
ми повинні були взяти зі собою харчі з дому принаймні на три дні.
У Харкові прямо на двірці нас перебрали військові і без
відпочинку, зформувавши з нас колони, повели до м. Чугуєва, що
віддалене від Харкова 45 кілометрів. Цю віддаль ми пройшли за
одну ніч.
В Чугуєві ми здали наші цивільні одяги і, перейшовши крізь
лазню, отримали військові однострої. Не затримуючи довго, нас
повели далі ще з 20 кілометрів до села Малинівка. Тут було велике
летовище, а поруч летунська школа парашутистів. Тут нас
примістили під голим небом і перший раз привели до військової
кухні. Ми отримали суху рибу, чай, цукор і хліб і нічого до хліба.
Після такої скупої перекуски, почалося перегрупування на різні
, ,оддєлєнія", „зводи", „роти", батальйони і полк. Так з нас,
„западніков", створили один повний полк. Тому що будинки були
призначені тільки для командирів і політруків, нас примістили під
шатрами, які ми самі мусіли вставити. Харчі були жахливі: на обід
зупа, одна хлібина на шістьох і пшоняна каша. На вечерю риба, чай і
хліб. Протягом цілого часу вишколу масла я не бачив.
Сам вишкіл був дуже тяжкий і дуже сувора дисципліна. Крім
нормальних військових вправ, до краю виснажуючих, треба було
57