Basic HTML Version
му. Мій біль голови збільшив ся. Бувайте здорові," І хлопцї ве
село як воробцї полетіли до дому.
Родичі школярів, побачивши, що они так скоро вернули ся,
зачали на них сварити: „Тепер є час, аби ви учили ся, а вн тут
бавите ся. ,,В,и повинні набирати ся розуму, а ви утікаєте від учи
теля і від книжок.”
Хлопцї сказали, що то не їх вина, що они не заслугую>ть на
догану,
0о
таке є призначене судьби, що їх учитель тяжко за-
хорів.
Родичі не довіряючи їм сказали: „Ви ошукуєте нас, то є не
правда. Вам не велика річ сто раз збрехати, аби ухилити
ся,
від
науки. Завтра рано ми пійдемо до дому учителя і переконаємо
ся> чи є хоч дрібка правди в ваших словах.”
На другий день рано пійшли родичі відвідати учителя і заста
ли його лежачого в ліжку, якби дуже хору особу. Він понаїфйвав
ся кількома покривалами, обвязав собі голову, а лице прикрив
ручником. Притім стогнав як хорий чоловік.
Родичі потішали його як могли і сказали, що нічого не знали
про його хоробу, аж доперва вчера довідали ся від дїтий.
„Я також нічого не знав про мою хоробу” , сказав учитель дро-
жачим голосом, „доперва вчера від ваших дїтий я довідав ся, що
я.
так тяжко хорий.”
ЯК ПРИНЯЛИ ДО ШКОЛИ БУЇСЕРА ВАШІНҐТОНА?
Букер Вашінґтон є славний муриньский учений і бесідник,
котрий дуже дбає про просьвіту чорних Нїґрів. Він єще жиє те
пер, і знають його по цілій Америці. Ось як він оповідає, як прий
мили його до школи:
Школи у нас не було і я мусів іти піхотою кількадесять миль,
заки дістав ся до міста Гемптон, де була школа. Убранє по дорозі
подерло ся і я виглядав як дїдовід. Директорка школи не знала,
що зробити, чи приияти мене, чи нї, вкінци постановила спробу
вати мене. „В тій клясі треба зробити порядок” , сказала она до
мене, „возьми мітлу і чисто позамітай” . Тут я мав спосібність по
писати ся. Я взяв мітлу і позамітав три рази цілу салю. Потім я
взяв стирку .і кожду лавку і кожде .крісдо витер з пороху чотири
рази. Потім прийшла учителька переконати ся, як я.зробив свою
роботу. Она витягнула білу хустинку і обтерла нею рами вікн/