Basic HTML Version
—
155
—
ПІСНЯ БЕЗ СЛІВ.
(Правдивий' опис з росийської України.)
В селї Хрещатих Ярах ми розло-
жили ся на попас під кучерявими вер
бами та стрункими тополями. Дерева
тихенько гойдались-шуміли, наче шеп
тали казку про щось таемниче, велике.
За вербами, із зеленого садочка вигля
дала старенька школа, а коло неї біга
ла і гомоніла дітвора в новенькім убраню
з крашанками в руках.
— А ти не зривай пуплїхів, — кри
чав старший хлопчик до меньшого, —
бо з них буде цьвіт, а з цьвіту ягідки...
— А тобі що до того! — відповів
меньший хлопчик, умисне обшморгнув
пуилїхи з вишневої вітки і вистрибом
побіг по садку.
Гурток парубків і хлопів лежав на
траві під школою і про щось гуторили.
— Пора співать, — крикнув у ві-
творене вікно учитель і висунув патла
ту голову.
Дітвора, штовхаючись, побігла в две
рі, а за нею посунули поважно і старші.
Незабаром залунала пісня. Звуки її
то грізно піднимали ся в гору, то ла
гідно спускали ся вниз і непомітно зни
кали. Я підійшов до вікна і став при
слухуватись: Весь хор гудїв пісню без
слів: „Ой, гай, мати” Розпатланий у-
читель махав руками як орел в повітри,
водив натхнеиими очима, а баси як гур
ток індиків гоготїли сильними голосами
арию піснї, ведучи за собою весь хор...
Кінчили. Змучений учитель виглянув у
вікно, щоб відітхнути сьвіжим повітрем.
— Яку се пісню співали? — спи
тав ся я.
— „Ой, гай, мати” , — відповів учи
тель.
— А чом же хористи не вимовля
ють слів, а тільки гудуть? — питаю
ся я.
— Т а з а б о р о н и л и с п і в а т и
в ш к о л ї у к р а ї н с ь к і п і с н ї , -—
повідає учитель — от я й не співаю, а
тільки арию виучую.,. Уже богато пі
сень так ми вивчили... Як будуть знати
арию, то слова й самі вони собі підстав
лять.
— А московські піснї теж забороня
ють? — питаю.
—
Нї!
Московські можна співати, але
школярі до них не охочі, не по душі їм
і не хотять співати.
По спочивку хористи згуртували ся
і вчитель учив їх арию другої піснї:
„Ой, сїв пугач” . Парубоцькі та дитячі
голоси злили ся в один могутний гомін
і скаржились Богови на житеву неправ-
ДУ-
По перекусці', вечером, коли стало
заходити сонце, ми рушили в дорогу.
Хористи-парубки вийшли зі школи і
пійшли берегами понад ріку Рось, спі
ваючи пісню „Ой, не гаразд, Запорож
ці” ...
Чарівні слова сеї піснї, повні зне
віри і розпуки остро били в серце і
будили спогади про минуле. Уже ми ви
їхали за село, та пісня догонила нас і
картала душу:
...Степ широкий, край веселий
Тай занапастили...
В Києві, у квітни, 1914.
П. Городецький.
Тимто і стала по всьому сьвіту
Страшенная козацькая сила,
Що у нас, панове-молодцї,
Була воля і дума єдина.
(З народної пісні.)
Ой чужая сторононька без вітру шумить,
Чужий батько, чужа матл не бє, — а болить.
(Народна пісня.,)
З Москалем дружи, а камінь за пазухою Д'і»жи.
(Народна пословиця).