Basic HTML Version
Аркадій Аверченко.
ПРИГОДИ В ТЕМНІМ МОСКОВСЬКІМ СЕЛЇ.
(Правдиве, написане на основі зібраних відомостей на місци описаних подій.)
І.
Якийсь студент-Москаль загинув че
рез те, що любив науку про цьвіти і
всякі ростили. Пійшов вш раз в поле
збирати ростини. Ішов собі, підспіву
вав і рвав цьвітки.
А з другої сторони поля появила ся
товпа мужиків і баб з Нижної Голодівки
в глибокій Московщині', в тульській ґу-
бернїї.
— Здорові були, любі селяни —
промовив чемний студент до товпи, ---
здіймаючи шанку і клаияючи ся.
— Здоров, сукін сину, бодай з тебе
дух виперло! — відповіли мужики. —
Ти чого тут хочеш?!
— Дякую. Я нічого не хочу! — від
мовив студент, схиляючись ,і зриваючи
якусь травку..
— Чого ти тут шукаєш?!
— Як бачите, я занимаю ся збира-
иєм квіток.
— Чого ти тут хочеш?!
Ухо студента зловило наконець зу
хвалий тон в упертім запитаню мужиків.
Поглянув на них і побачив запалені
страхом і злостю очи, блїді облича і
брудні жилаві пястуки.
— Чого тут хочеш?!
— ІЦо-ж ви собі думаете, дорогі
братя... Коли вам так дуже жаль тих
квіток, то я. зовсім радо віддам вам ва
ші квітки назад...
В тім із середини споміж мужиків
вийшов старий дїд Петро Савелїч Не-
уважай-Корито. Був се старушок білий
як місяць а дурний як чобіт.
— Цьвітки збираєш, паршивче? —
захрипло промовив сей дідусь. Він бре
ше, діточки! Він холєру розпускає!...
Сей старець стояв завсїди між му
жиками у високім ііошановаїпо і повазї.
— Правду говорить Савелїч! Беріть
його, братчики... заходїть до него з лі
вого боку!
Студент заплакав.
— Верещи! пищи! чортів сину! Ду
маєш, що може чорт, твій батько, прий
де тобі на поміч? Обшукай лиш його
добре, вуйку Міня! Чи нема якого по
рошку при нїм?
Найшов ся порошок.
Хоч то був порошок до зубів, але
тому, що в люднії з села Голодівки відбу
вало ся полосканє зубів і горла простою
горівкою — то культурна добича, най
дена в кишени студента і завинеца в
паперець, потвердила вповні в мужиць
ких очах се, що студент є бродягою та
злочинцем.
— О, є порошок! Холеричний! Як
судите, ребята: утопити хлопця, чи так
таки його розтоптати?
Оба вигляди показали ся для сту
дента остільки незноснми, що він про
мовив:
— Що-ж вам здаєть ся, мої панове!?
Таж то просто порошок до чищеня зу
бів... Зовсім не шкідливий. Коли хочете,
то я його з’їм! Що?
— Брешеш! Не з’їси!
— Запевняю вас! З’їм і нічого менї
злого не станеть ся.
— Все одно, братя, від чого він здох
не. Най зжере! — сказали роз’ярені мо
сковські мужики.
Студент сїв посеред круга товпи і
почав їсти порошок до зубів.
Більше чутливі баби, дивлячись на
се, плакати сердечно і перешіптувати ся
між собою:
— Таку то болісну смерть робить
собі! Такий ще молоденький... і не хоче
покаяти ся.