Basic HTML Version
—
71
—
Галичини. І ніщо дивного, що бо
гато їх дало ся збаламутити царе-
славним недовченим попам, стало в де
яких' селах переходити на цареславе.
Однак тепер змінило ся й на Лемківщинї
трохи на ліпше. Просьвіта й там робить
своє і москвофільство падає поволи, а
на його місце ширить ся правдива сьвд-
домість народа: Тепер е вже богато сьві-
домих Лемків, які знають, що ми са
мостійний, окремішний народ. А прийде
час, що всї вони пізнають, що правда
по стороні тих, що кажуть: Ми сами
собі пани, а нічиї наймити, земля наша
рідна наша земля а більше нічия, і тіль
ки ми маємо з неї жити, а не чужинці;
все одно чи Москалї чи Поляки. Прав
да мусить побідити І
ЛЕМКІВСЬКІ ПІСНІ ПРОАМЕРИКУ.
1
.
Добрі тим женатим у той Гамерице,
Бо тяжко не робят, мают добре жице.
Мают добре жице, лем під земльом ходят,
Попід зем, попід зем, попід сиви скали.
Як хробачки мали, як хробачки мали.
Лем ім то милий Бог, лем тілько дозволив,
ІІІто ім за калапом ясно сьвітло горит.
Ясно сьвітло горит, Англик му гуторит,
Владуй но Гунґаре, бо тя нич не болит!
Не болит ня глава, анї ножки мої,
Лем мі з рук кров тече, хто мі іх загоїт?
Хто мі іх загоїт, кед ту нїт докторя,
Загоїт мі мила с тамтой страни моря.
2
.
Нед єм ішов з Гамерики до дому,
Не повів-єм, милий Боже, никому,
Лем повів то дївчату едному,
Же я іду з Гамерики до дому.
Ной єм зас шов з Гамерики на шифі,
Здибали ня штири риби велики —
Шифкапітан бере канав, набиват,
Не бойте ся, мої дїти, я при вас.
Як би ми ся, шифкапітан, не бали,
Кой нам жени, дїти в краю зостали.
Котра двоє, котра троє дїти ма,
Ой там плаче і нарікат із німа.
Подуй, вітре, подуй по ярі пшеници,
Поздрав, пане Боже, няня в Гамерице.
Няню мій, наню мій, мій сивий голубе,
Хто мі даст волоньки, як мі вас не буде.
Цит, дївонько моя, єст Панбіг на небі,
бет Панбіг на небі, даст волоньки тобі;
6
gt
Панбіг на небі богатий, богатий,
Даст він ті волоньки рогати, рогати.