Basic HTML Version
Тарас Вірний.
ПРАЩАНЄ .
(Американському Козацтву посьвята).
„
Пращай, мій сину, будь здоровий,
Заїдь щасливо гень за море
—
Шануй ся там, пиши до мене,
А лекша буде мука й горе...
Пиши про все, які там люди,
Яка там церков, ріки, поля
—
Ти чув, що всі Газети пишуть,
Там більше хліба, правда, воля!...
Нехай тобі всьміхнеть ся щаств
І квітом стелить ся дорога;
Щоб жив в здоровлю, в супокою,
Щодня молитись-му до Бога”
—
Моліть ся, мамо!
—
син промовив
—
Пора у поїзд, прощавайте,
Про вас ніколи не забуду
—•
І ви полекші сподівайтесь”
Вже рушив поїзд, крізь віконце
Глядить ще син на вбогу неньку
—
Вона-ж стоїть, дрожить і плаче
1 чує біль страшний в серденьку.
Ще раз поглянула за сином...
Його вже більше не видати
—
Коби щасливо... Вістки з моря
Вона щодня ме ожидати...
Обтерла сльози, так на ново
Вони котили ся в долину
—
Мов темна ніч, прибита горем
Війшла в самітницю хатину...
1 сіла мовчки коло скринї
І дні минулі пригадала,
Як син що вечера приходив
І з ним книжки про Сїч читала.
Читала, як козак поїхав
Із Турком бити ся на морю
—
Його-ж взяли в ясир в кайданах
І літ чимало мучивсь в горю.
Йому давали срібло, злото,
Щоб він відрік ся України,
Забув про степ, ліси та луги
І рідних міст страшні руїни.
Козак волів вмирать в кайданах
Як вірний син свого народу
—
Волів по вік любить Вкраїну,
Ніж панську ласку та вигоду...
Таке вона читала з сином,
А він, бувало, завжди каже,
Що й в нього кров козацька грає,
Що й він в потребі так поляже!...
Тут з сумом радість обняла ся,
Спокій сповив вдовиці душу:
„1 там він рідним сином буде,
В се вірю сьвято й вірить мушу!”
Сказала мати, усьміхнулась,
Про біль забула на хвилину
—
Й до образів молитви слала,
Душею линула за сином...