Basic HTML Version
АНТІН ЛОТОЦЬКИЙ.
НАША НАРОДНА П0ЕЗИЯ-
езавидна доля нашого на
роду. Живемо на най-
красшій земли в Евро-
пі, на земли, на якій
родить ся всяке збіже
і то так богато, що
ним прогодовують ся не тільки ті, що
жиють на сій земли, але й значна часть
инших країн Европи так, що наші землі
називають шпихлїром Европи. Є в нас і
богато чималих лісів, є сплавні ріки, а в
лісах повно звірини, а в ріках повно риби
всякої. 6 величезні копальні' нафти і со
ли. Добувають на нашій землі уголь і зе-
лїзо. Одним словом є все, чого треба лю
дині', щоб жити вигідно та щасливо.
І жиють! Жиють, та не ми! Широко,
широко стелять ся лани збіжа й роблять
на них, проливають кровавий піт наші
селяни. А спитайте їх, чи се їх ла
ни. ,Нї, не наші, скажуть, пана Поляка,
чи Москаля, чи Жида. А ліси чиї? Так-
само: Поляка, Москаля, Жида! А поло
нини? Жидівські. А копальні нафти?
Німецькі, анґлїйські, бельгійські, жи
дівські.
Все, все чуже! А ми? Ми або ро
бимо на сих ланах, в лісах та в ко
пальнях яко зарібники, або, коли вже й
того нам не дають у рідній земли, —
втікаймо за море шукати красілої до-
лї. А колись було инакше. Колись ми
самі були панами в себе. Та богата зе
мля принадила сусідів і вони постано
вили забрати її собі. І хитрощами та
лестию розсїли ся в нашій хатї, а від
так взяли ся нас сварити зі собою. І
ми зі собою сварили ся або бороли ся,
а вороги тимчасом розгосподарили ся
і нас із нашої хати прогнали, зробили
своїми наймитами, невільниками. А щоб
ми часом не пригадали собі, що ми ко
лись були в себе панами та знов не за
бажали бути ними, то заборонили нам
учити ся, просьвічати ся в рідній мові.
„Хлонови до цї'па та до плуга, а не до
науки” — говорили вони. І ми поволи
привикли до сього, стали забувати „хто
ми, чиї сини, яких батьків” Темнота
нашого народу довела до сього, що се
ред нас самих найшли ся зрадники, які
за гроші пійшли на службу ворогів і
стали на їх приказ голосити, що ми не
окремий, не самостійний нарід, а ча
стина московського, чи польського, а
наша мова, не мова — а тільки говір,
„жарґон” (попсована мова), частина,
одні казали польської, а другі москов
ської мови.
І так стали вмовляти, пересьвідчува-
ти і нас і сьвіт весь, що нас нема! І
вже ділили шкіру на живім медведю.
Та забули одно! Забули, що сей по
неволений нарід, хоч погорджений, при
битий має такі скарби, про які їм і не
снило ся, а яких забрати йому ие всилї