Basic HTML Version
— 157 —
коли усю оту землю та поділити-б між нашими громадянами?
— проказав похмурий чоловік.
Далі Василь Іванович уже не міг терпіти. Вийшовши з-за
тину, він почав докоряти людям.
— І на віщо-б ото я базікав отаке язиком?... То-ж книжка
написана зівсім не для того; по їй треба вчитися арихметики,
а ви ка-зна що витіваєте. Коли так читати, то краще зівсім не
читати.
— Та ми, Василію Івановичу, читаємо так собі, з нудьги,
— виправдувались люди, — аби чим час загаять.
— То не краще булоб з нудьги взяти та й полічити, скіль
ки вийде в кожній задачі, — наставляв Василь Іванович, —
то-ж на те вона і є — арихметика.
Передні чоловіки сиділи і вдавали, що ніби увічливо слу
хають Василя Івановича. А позаду Охрім накивував бровою
своїм сусідам і стиха гомонів.
— Це, виходить, така арихметика — панові звозять хліб
з поля, а мужикові нема з чого возити, то мороч голову —
скільки то всеї землі у пана!
Скілька душ пискнуло зо сміху, але здержались, щоб не
зареготати голосно.
—Бачте — казав далі Василь Іванович, почувши сміх, —
смієтеся, а й. самі не знаєте, з чого. А я знаю, що ні оден з вас
не доведе до ладу задачу! •'
— Де вже нам! — казали передні, — ми люди малогра
мотні, бо й зовсім неграмотні: куди нам полічити оттаку силу!
А Охрім казав далі своїм сусідам: — Це скажемо так: У
тебе, Микито, скільки землі? — два опруги? Ну і в мене щось
біля того. От зійшлися ми та балакаємо, а давай будемо лі
чити панову землю, коли своєї кат-ма. Ти скажеш: стільки у
пана землі! А я скажу: ні, стільки! Ти скажеш: брешеш, бо
стільки, а я скажу: ні, ти брешеш. Потім ти мене цап за чуба,
а я тебе по вуху — і пішла арихметика!... А ось Грицько "йде
тай питається: За віщо то люди бються — не за батьківщину
часом?
Усі реготалися, вже не здержуючись. Василь Іванович став
сердитись.
— Варнякаєте ви таке, що воно зівсім не до діла. Я-ж вам
кажу, — намагався він пояснити, — що в задачникові тільки
так пишеться про когонебудь, аби було над чим рахувати.
— То оте-ж саме й ми кажемо, — перебив його Охрім. —
Коли в дома чорт-має чого рахувати, то давай...
— Тьфу! — плюнув з серця Василь Іванович, — ти йому
— тату, а він тобі — кату! Давай сюди книжку! — крикнув він
до Антона й трохи не силою вирвав її у нього з рук.
— Вам книжки читать?... вам хвости волам крутити! Оте
ваша книжка! — Василь Іванович повернувся й пішов од гурту.
Всі реготалися.
— Знаєте, Василь Іванович! — крикнув Охрім вслід моно-
польщикові, — колиб довелося нам ділити ваші 90 десятинок,
то можеб таки поділили по своїй, по мужицькій арихметиці.