Basic HTML Version
— 158 —
— Може чи й поділилиб! — підхопив сумний чоловік.
Василь Іванович зразу спинився, мов його хто сіпнув за
полу, обернувся, хотів щось казати. Потім плюнув і мерщій
подався до своєї монополії.
— Бач, як закрутив носом! Видно не дуже до смаку прий-
шлась йому мужицька арихметика! — казали, сміючись люди.
— І звідкіль принесла його дечиста сила! — казали другі.
— Тільки де два-три чоловіки зійдуться, то вже і його чортя
ка, хоч-не-чоч, внесе туд;:! Не дав і начитатись у волю. А шко
да: втішна була книжка!
Олександео Колесса.
РІДНА ХАТА.
Ой від вітру дубровонька
Застогнала;
Родинонька на відході
Заридала.
— Ой нема вже у коморі
Ані шматки!
Все забрали комісарі
За податки!
Обшукали бідні люде
Всі куточки
Та забрали із собою
Дві сорочки...
Зайшла мати до пустої
До комори,
Та винайшла шкірку хліба
Для дітвори.
Обходили рідну хату
На всі боки,
Обіймив їх сиру душу
Жаль глубокий.
— Хатко-ж моя рідненька
Не моя ти!
Буде в тобі жид-невіра
Панувати.
Вийшли вони за ворота
3 діточками,
Оглянулись, залилися
Сльозоньками.
Вийшли вони за високі
Перелази,
Верталися із дороги
Ше два рази.
Вернулися, заглянули
До хатини:
Стоїть пуста, обідрана —-
Голі стіни.
Вийшли вони поза село -
Аж на ниву,
Та згадали свою долю
Нещасливу.
Припав батько до облогу
І ридає,
І себе й людий і світ весь
Проклинає.
— Або верніть молодую
Мою силу,
Або верніть батьківськую
Рілю милу!
Возьміть решту мого поту
Із сльозами,
Верніть поле загарбане
Лихварями!
Ріле-ж моя, кровавице,
Не моя ти!
Тяжко-ж тебе, рідна ниво
Покидати! —
Взяли свої землі грудку
У шматину,
Аби було що покласти
В домовину.
По тім боці оглянулись
Із під гаю:
— Будь здоровий, нещасливий
Рідний краю! —
о