Basic HTML Version
— 56 —
БОГДАНКО.
В ШПИТАЛІ.
(Нарис з української війни 1918/19 року).
Ш
ТОЯЛИ рівними рядами ліжка у війсковому шпиталі.
Кождий поїзд з фронту привозив нових тяжко ране
них. А було тих фронтів чимало: польський, мадяр
ський, большевицький і румунський. Там на стадії
санітети не могли вже ради дати. Стрільці стогнали, коли їх
переносили з поїзду в барак. Всі жовняри молоді, а люто
поранені. Завита в одного голова, в другого рука, груди, ноги.
А всі бандажі у крові. Заїздив критий віз і туди вносили на
ношах ранених. Приїхав віз на шпитальне подвіря, де повівала
біла горугов з великим червоним хрестом. Дижурний прихо
дить з паперами у канцелярію.
„Не привозіть мені ранених, бо й сих немаю де подіти!"
— каже лікар.
Нічого не помагає... Оставляють хорих на коридорі. Лікар
здвигає плечима і каже містити по двох на одному ліжку...
У великій кімнаті лікар, сестри і санітети окружили силь
ний дубовий стіл. Чути звідтіля зойки та стони. Се операцій
на саля. Одному там виймають з тіла кулю, другому відтина
ють розгаратану руку, третьому зшивають на голові велику
рану від шаблі, четвертому виймають поломані ребра. А всі
молоді хлопці! Всі вони ранені за свою землю, за свій народ,
за Україну. Війна — страшне зло. Але там, де вона ведеться
за свободу поневоленого народа, - - вона стає святою. Се по
неволений народ відродився і по 600-літній неволі проганяє
з рідної землі напасника-ворога.
. Дмитро Кушнірук лежав вже третий день тут. Мав груди
прострілені. Що' тільки закашлявся, кололо його дуже і крі-
вава піна виступала на уста. Вянув з дня на день. Лікар сумно
дивився на Дмитра та на карточку над його головою, де було
написано: „У. С. С. — доброволець, 17 років". Сестри-догля
дачки приносили йому їсти, що мали найлучшого.
Та життя вже в ньому не було... Лице Дмитра було супо
кій, бо
свій обовязок
для України виповнив він до останку.
Пригадував собі:
. . .На полі там се було, за селом — в наглій битві ріша
лася доля війни за свободу. Ворог прорвав фронт в одному
місці і готов був обійти наших та захопити спорий кусень
української землі. Ох! — Надармо! Сотня У. С. С, де був
Дмитро, перша прийшла на поміч своїм, але і найбільше по
терпіла: 13 вбитих, 7 тяжко ранених, 19 легко ранених. Але
наступ здержали. ..
В тій самій кімнаті був один жовнір-музика. Отак часом
під вечір брав скрипку і грав мельодії стрілецьких пісень: „їхав
стрілець на війноньку", „Летіла куля через гору" і „Червону
калину". В цілій кімнаті тоді — хоч мак сій! Бо думки ранених