Basic HTML Version
— 57 —
літали туди, на поле слави, то в рідну хатку, то між своїх то
варишів в стрілецькі ряди.-
Дмитрови погіршало. Сестра зміряла горянку: темпера
тура впала. Се вже означало близький кінець...
Той великий тягар, що лежав на грудях Дмитрови, наче
десь подівся. В очах і в душі проясніло. Закашлявся глухо.
На подушки бухнула кров.
Тихим хрипливим голосом прикликав сусіда недолі — то
вариша музику.
„Заграй мені, друже... ще раз... цю пісню, що з нею...
ми йшли... у бій з ворогами. Вона додає сили... Це моя... по-
слідна... просьба... до тебе..."
Той взяв скрипку. Поплили тії чарівні звуки нашого, на
ціонального гимну, при яких ішла в бій з Ляхами 200-тисячна
галицька українська армія.
„Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,
Запануєм і ми, браття, у своїй стороні!"
З отсими словами якась дивна надія прилетіла у сю кім
нату смерти. Забулися всі болі, муки, рани... А з усіх ліжок,
з тих кровавих ран знялася в ту хвилю самовпевнена думка
вдоволення з їх великого пожертвовання для спільного добра.
Всі пережили ту райську хвилю, яку переживали лиш ті най
більші в нашій історії Українці: Мазепа, Шевченко, Орлик, а з
других людий — ті ґеніяльні творці у величну хвилю творення.
Дмитро хотів піднестися з постелі. Сестра прибігла й під
держала його, так що слухав майже сидячи. Протягнув руки
до граючого і потонув увесь у звуках. Котрийсь з Стрільців
не втерпів і затягнув за скрипкою: „Душу-тіло ми положим
за нашу свободу, і покажем, що й ми, браття, козацького
роду"...
Скінчилася пісня. Дмитро тільки схилив голову — і наче
заснув. Сестра поклала його в постіль. За хвилю, як прийшла
з ліками, — Дмитро вже не жив...
ґ
й
V
і
Vv
УКРАЇНСЬКИМ ГЕРОЯМ.
В долоні меч, в душі любов,
За вітчину добро і кров,
У боротьбі за рідний край
0 Боже! Ти їм помагай!
Б. Л.
0
її
jSffil
в
V
8