Basic HTML Version
—168 —
Життя Українців у старовину.
Про життя українских племен у
давнину маємо доволі скупі відомо-
сти.
І так про Полян літописець каже,
що вони мали звичай добрий і смир
ний. Вони орали землю, ходили на
промисли лісові та водяні, вели тор-
говлю з близькими і далекими наро
дами. Здатні були до війни, билися
завзято і немилосерно.
Деревляне та Сіверяне описуються
в літописі як народ ще напів дикий,
мало культурний. Та ми знаємо, що
й там уже в X. та XI століттях орали
землю, сіяли усякий хліб: просо, овес,
ячмінь, горох, а трохи пізніше — жи
то, пшеницю. У степу (у Полян та
СТЄПОЕИХ
Сіверян), розуміється, хлібо
робство мало ще більше місця. Окрім
того люде держали худобу: рогату,
коней, дрібну худобу і домашню пти
цю (курей).
В тодішньому господарстві (око-
ло X. віка) велике місце мали водя
ні а найбільш лісові промисли. Лю
де полювали на звірів, щоб здобувати
дорогі футра (бобри, куни, горно
стаї та инші), ловили диких гусей,
лебедів; неводами і вудками ловили
рибу. В лісах знаходили дикі бджоли
по дуплах і брали там мід; старі ду
плинасті дерева звалися бортями, че
рез це і промисл цей звався бортним.
Робили й нарочно дупла в лісовому
дереві, щоб селилися бджоли. Були й
справжні пасіки з улиями.
Мід як і футра йшли і на продаж
і на подать; тоді торгували здебіль
шого медом, воском, футрами і ви
возили цей товар в чужі землі. З ме
ду готували смачні та кріпкі напитки.
Ще й до недавнього часу декуди по
над Десною можна було почути, як
числять і складають ціни не на гроші,
а „на куни" (скірки куниць, якими
колись давали податок і платили за
мість грошей).
Наші предки за тих часів уміли
вже прясти, ткати, виправляти шкіри,
робити глиняні начиння, кувати за
лізо і робити з нього знаряди. Деку
ди вміли й здобувати залізо, випа
люючи його з руди. Виробляли також
усячину з бронзу, міди, срібла, иноді
й золота і те все знаходимо в старо
давніх могилах, насипаних за тих ча
сів.
Одяг носили і пани і прості люде
одного покрою; тільки пани шили
одяг з дорогої чужоземної матерії, а
прості люде виробляли самі собі по
лотно і сукно.
Одяг не дуже відріжнявся від то
го, що й тепер ще носять по закути-
нах України: в Чернигівщині, на Во
линському Поліссю та в горах у Га
личині. Носили довгу, білу сорочку
на випуск, вишивану заполоччю, під
перезану поясом; неширокі штани;
чоботи або постоли, ремінні або лича
ні. На голові шапка, капелюх з загну
тими краями, обшитими футром і су
конним верхом. Поверх сорочки на
дівали свитину, а поверх неї — плащ.
Для прикраси носили, головно жінки,
усякі срібні та золоті цяцьки: сереж
ки, ланцюжки на голові й на шиї і
т. д.
Хати робили невеликі, просторі;
в лісовій стороні ставили їх високі
на два поверхи, а біля хати приліп-
люрали кошари, комори. В степу ро
били х и ж і , виплетені з лози або
очерету та обмазані глиною, або