Basic HTML Version
УКРАЇНЦІ В НОВІЙ ЗЕЛАНДІЇ
Написав В. КРЕХОВЕЦЬ
Нова Зеляндія по відношенні до на
шої Батьківщини —це справді другий
кінець світу, а проте недоля неволі й
сюди закинула наших братів. Нас тут
не багато, нараховують приблизно 300
душ. Тому й форми вияву українсько
го організованого життя не такі то вже
й великі, хоч і не відстають вони в ба
гато чому від інших країн. На преве
ликий жаль, тут як і в інших країнах
поселення, не всі українці беруть
участь в організованому житті.
В початках нашого тут поселення,
ми були розкидані по всій країні, але
згодом почали тягнутись один до од
ного, до міст, де кращі можливості за
робітку й вигідніше життя. Сьогодні на
провінції живуть вже тільки одиниці.
Загал зосередився в трьох великих міс
тах: Окленд, Велінґтон та Кройсчер
(перші два міста лежать на північно
му острові, третє — на південному).
Організоване життя українців вибра
ло собі тут форму, а впершу чергу наз
ву — „Клюбів", хоч звичайно назива
ємо свої організації •—Українська Гро
мада. В праці не маємо перешкод з бо
ку влади, бо панує тут свобода, а крім
того — українці тішаться дуже доброю
опінією, як працьовиті, спокійні, гос-
іюдарні. Селянське й господарське ба
жання свого кутка виявляється майже
в кожного українця бажанням мати
власну хату. Й дуже великий відсоток
— вже хати свої має, викликаючи за
здрість та подив у інших новоприбу
лих, а то й у самих ново-зеляндців, які
не завжди тримаються ощадности, а
тим і тратять можливість осягнути те,
що осягають своєю працьовитістю ук
раїнці.
Найбільше українців — у Велінґтоні.
Вони розгорнули гарну діяльність і
широко говориться про виступи укра
їнського хору в радіо, їхні академії, ви
ступи танцюристів в Міжнародному
Клюбі і т. п. Докладніше про це не мо
жу сказати, бо живу в Окленді, а це —
400 клм. від Велінґтону.
Від дня оснування Клюбу в Оклен
ді (серпень 1951) — членські сходи
ни відбувалися у нас кожної першої су
боти місяця, а крім того відбувались
надзвичайні сходини, що були присвя
чені різним національним роковинам.
Таким чином відбували ми академії,
розуміється, в рамах, на які собі може
дозволити двадцятичленна громада.
Тому — може — більш урочисто випа
дали у нас такі свята, як спільний
Свят-Вечір, чи Свячене. Саме на цих
святкуваннях, що торкають струну
приватно-родинну, — відчувалась най
більше наша спаяність на чужині і ці
свята дають нам духове наставлення,
з якого випливає вся інша діяльність,
що вимагає вкладу праці, енергії та й
коштів.
Великими нагодами для популяри
зації української справи у цій країні,
в якій мало хто чув і хотів чути про
безконечно далеку Україну, — явля
ються релігійні маніфестації, що тут
дуже поширені. Українці беруть в них
участь зі своїми прапорами, в народ
них строях, і заставляють ново-зелянд
ців довідатися хто ми, та за що боре
мось. Є це дуже вдячний засіб інфор
мації, бо дивляться тоді на нас і гово
рять про нас десятки тисяч людей.
В 1953 р. вдалося нам осягнути, що
місцева радіостанція передавала напе
редодні нашого Різдва українські піс
ні з платівок, у виконанні Капелі Бан
дуристів. Було додане відповідне пояс
нення і є всі дані, що подібні авдиції
можна буде продовжувати.
(З „Українського Слова", Париж.)