Basic HTML Version
НАШІ МОГИЛИ НА ЧУЖИНІ
Написав ІВАН ЛЮДИМ
Вони переважно безіменні. Ніхто не
пильнував ставити тривалих пам'ятни
ків над незнаними шукачами кращої
долі, що мандрували небезпечними
шляхами Америки, що вмирали з ви
снаження, з непосильної праці та не-
переносного підсоння Парагваю, Ар
гентини, Канади, кого завалювали не-
вблагані примітивні шахти, придавлю
вали дерева, хто скочувався на най
нижчі щаблі у галасливих портах усіх
країв світу.
Треба було величезної усвідомлюва-
льної праці, треба було зрости мате-
ріяльно, об'єднатися в могутні органі
зації, щоб створити власні кладовища,
де спокійно спочивають, під власними
хрестами, сини далекої країни.
Проте й тепер не кожне скупчення
українців в Америці може почванити
ся так упорядкованим кладовищем, як
Филаделфія. Немає цього у більшості
поселень українців, де вони користа-
ються звичайно куточком у загальних
кладовищах. Ці куточки, по деякому
часі, зникають. На місце давніх могил
виростають нові, й ніхто не цікавиться
долею попередніх поколінь, що їм так
недовго доводиться лежати на одному
місці, яке треба уступати іншим. У про
мисловій країні, що живе інтересами
хвилини, що постійно поспішає у вели
чезному цивілізаційному розвитку, не
має відчування вартости й значення
могил.
Проте тут, десь у якихось актах най-
різніших урядів, в тому числі і в книгах
управ кладовищ, записані імена по
мерлих. Немає цього з іменами міль
йонів наших земляків, що загинули і
гинуть на примусових працях у неісхо-
димому Сибіру або тих, що їх закопу
ють потаємно по усіх містах і селах
України, як це було у Вінниці. Це са
ме відноситься до місць спочинку соток
тисяч героїв, що полягли в обороні сво
єї землі на Батьківщині і на чужині і
що їх закопувано серед наступів, втеч,
боїв, на ніяких мапах не позначаючи,
де „лягло спочити козацьке біле тіло".
І це відноситься до соток тисяч тих,
хто був під час останнього лихоліття
Типовий куточок цвинтаря в Німеччині
з могилами скитальців.
вивезений на працю до Німеччини й
до тих, хто вмирав у втечах, поране
ний, виснажений голодом, задушений
потягами і фабричними машинами,
вмирав позбавлений лікарської помо
чі і права бути похованим, як усі.
Отож, у розумінні дійсної опіки над
могилами, чому культурні народи при
свячують велику увагу, ми безпорадні.
Наявно це можемо добачити з місць
вічного спочинку наших близьких у
маленькій лише частині світу, — на
півдні Німеччини, де деякий час (від
1947 до 1951 року) діяло Товариство
Охорони Могил при Музеї-Архіві
УВАН.
По закінченні воєнних дій у Европі
ті, кому пощастило залишитися живи
ми, опинившись у Баварії, усюди на
трапляли на наші могили. Найбільше
їх було поза мурами нормальних кла
довищ. Представників „нижчевартісної
раси" звичайно не ховали по-людсько
му. Для них відділювали кавалок піс-
293