Basic HTML Version
АНЕКДОТИ ПРО ПИСЬМЕННИКІВ
І ЖУРНАЛІСТІВ
Помилка Миколи Голубця
В „Новому Часі" писав Микола Го
лубець довше оповідання. До редак
ції він не дав рукопису, тільки писав
окремі розділи до кожного номера га
зети.
Якось зауважив редактор, що моло
да дівчина з оповідання не називає
ться, як до цього часу, Оля, але Ірка.
Здивований запитав Голубця, три
маючи в руках надруковану вже га
зету:
— Вибачте, я помилився, — сказав
Голубець, — але це нічого страшно
го. Я цю помилку завтра виправлю.
І дійсно, в наступному розділі мо
лодий чоловік, герой оповідання, ка
же до дівчини:
— Дорога Олю! Я тебе часом на
зиваю Іркою, але ти для мене є під
обидвома йменнями найдорожчою
дівчиною на світі!
Стефаник і „Листи із села" Федорцева
Редактор колишнього львівського
щоденника „Діло" вернувся із вака
цій, проведених на селі, і звернувся
з такою апострофою до своїх редак
ційних колеґ:
— Панове! Ви сидите у Львові і не
здогадуєтеся навіть, які зміни відбу
ваються на селі. Психологія нашого
селянина змінилася до ґрунту. Нові
політичні й економічні процеси пере
творюють усю побудову селянського
життя.
Не з'ясувавши, в чому ці зміни, сів
і почав зараз же писати статтю. Це
був довжелезний т. зв. морський вуж,
що його Федорців під назвою „Листи
з села" почав друкувати „підвалами"
в „Ділі", продовжуючи друк його на
багато чисел. Члени редакції і читачі
„Діла" читали, кивали головами, по
зіхали і не могли дочекатися кінця.
Ніхто теж не відважився сказати Фе-
дорцеву своєї думки про ці сільські
ревеляції.
Одного вечора тільки, як Федорців
сидів у львівській „Централці" (ка-
варня) у великому гурті письменни
ків, журналістів і мистців, з'явився
Василь Стефаник і підійшовши до
стола, при якому сидів Федорців, ви
бухнув із усією силою свого запаль
ного темпераменту:
— Панове, я вже давно хотів напи
сати до Вашої редакції листа і запи
тати, який дурень виписує такі неса
мовиті нісенітниці в отих „Листах із
села". Чи був він коли на селі? Чи
бачив коли нашого мужика?
Присутні приголомшені мовчали,
поглядаючи тільки німо на Федорце
ва. Але й він не признався. Тільки
вже зараз таки на другий день пе
рервав друкування своєї довжелезної
статті, не зважаючи на те, що остан
ній підвал закінчувався „далі буде".
Нещастя приходить вкупі
Один з поетів-початківців добився
нагоди познайомитися і поговорити з
проф. Володимиром Державиним, ві
домим літературним критиком.
— Скільки вам років, молодий чо
ловіче? — питає Державин.
— Я народився тоді, як помер Іван
Франко, — відповідає молодий поет.
Державин, поглянувши на нього,
промовив:
— Так, так, це ще один доказ, що
нещастя приходить до нас вкупі.
Розумна людина
Поета Олеся Бабія спитали на од
ному прийнятті:
— Як, на вашу думку, чи розумна
людина може бути добрим чоловіком
для своєї дружини?
— Ні, — відповів Бабій. — Розум
на людина ніколи не одружиться.
136