Basic HTML Version
ГАРНА НАША УКРАЇНСЬКА МОВА
Написав д-р Лев
Рубінґер
Не можу зрозуміти американських
українців в їхньому занедбуванні у-
країнської мови, коли не власної, то
мови їхніх дідів та батьків.
Мало мене розчулює, що деякі
говорять про Україну зі сльозами в
очах, коли не стараються допильну
вати української мови у своїх дітей
та внуків. Скільки разів зустрічав я
таких людей, і щоразу витворюва
лась у мені нехіть до них, як до
тупоумних і нещирих.
Знаю родини, в яких батьки є чу
жинцями, але діти їхні говорять по-
українськи. І не тільки говорять, але
й вивчають українську історію, куль
туру та переймають українські тра
диції.
В Америці малощо не кожний на
лежить до якоїсь національної гру
пи і живе культурою і традиціями
свого народу, бо в Америці ніхто ні
кому не забороняє належати до тої
чи іншої національности, тої чи ін
шої релігії. Американська суспіль
ність знає, що на цьому вона тільки
скористає, і керівні органи держави
не перешкоджають жити людині так,
як вона хоче, аби тільки шанувала
американські права і приписи. Це є
погляд мудрий і доцільний.
Уся велич Америки оперлася на
взаємних змаганнях народів, що да
ло цій країні престиж, свободу, си
лу і майбутнє. Тому я не розумію,
для чого на цьому терені калічиться
українську мову. Хто говорить по-
українськи, той розуміє всіх слов'ян.
Ні одна слов'янська мова не дає в
такій повній мірі цієї можливости.
А слов'ян є на світі 305 мільйонів,
отже по монголах є вони найбільшою
суспільною групою. Коли вже не для
краси мови, то з власного інтересу
кожна українська родина, яка меш
кає в Америці, повинна пильнувати
українську мову, як ока в голові. А-
мерика теж мусить, хоче вона чи ие
хоче, упорядкувати світ. Скільки то
людей, які розуміють слов'ян, потре
буватиме Америка! І то саме амери
канських громадян, бо їм можна ві
рити.
Кому ж залишимо журу про кад
ри людей, потрібні для порозуміння
з слов'янами? Чи завжди інші наро
ди мають нас випереджати і вико
ристовувати байдужність та недбаль
ство американських українців
для
своїх укритих, злих для нас цілей?
А ми йдемо їм на руку.
Маємо в Америці українські това
риства молоді під різними назвами.
Кожне з цих товариств має в своєму
статуті, як головний принцип, ши-
рення української культури. Але не
хочеться вірити, що якраз в тих то
вариствах чимало української моло
ді говорить по-англійськи, а як кот
рий скаже що по-українськи, то —
„розступися, земле".
Це є дійсно сумне явище, бо як
же ті люди щиритимуть українську
культуру, коли самі не знають ні мо
ви, ні історії, ні навіть українських
традицій? Смішне, немиле, але прав
диве.
Як на терені Америки шириться
українську культуру, вистачить по
слухати людей, коли вони виходять
з церкви чи з українських імпрез,
або дітей, коли бавляться вони на
площах українських
парафіяльних
шкіл чи йдуть додому з школи. Чу
ється більше англійську мову, ніж
українську, хоч діти ті українських
батьків.
Я знаю кілька мов. Жадною мо
вою не можна висловити так гарно
всі прояви душі, як українською; мо
ва ця є мелодійна, і коли слухаєш,
як хтось нею промовляє, то здаєть
ся, що людина співає.
Я сам походжу з мішаного по
дружжя: батько і мати були різних
національностей і різних релігій. Та
коли пізнав звичаї, обичаї, історію,
мистецтво, науку і культуру україн
ського народу — вони очарували ме
не своєю красою, я полюбив їх і
спрямував все своє життя на україн
ський шлях. І нині вважаю для себе
за честь бути сином українського на
роду.
Чи я, як син чужинця, маю вчи
ти, як треба Україну любити?
32