Basic HTML Version
ВИННИЧЕНКОВА ШИНЕЛЯ
Написала Марія Лівицька
У вересні 1902-го року ми з чолові
ком, Андрієм Лівицьким, приїхали до
Києва по літніх вакаціях і зразу пір
нули у вир нелегальної праці. Осели
лись ми на Бульварно - Кудрявсько-
му провулку. По смерті Андрієвого
батька залишився невеликий земель
ний спадок на трьох синів і дочку.
Андрій свою частину відступив стар
шому братові з умовою, що той буде
йому сплачувати по сто рублів у мі
сяць. Отже, ми мали можливість най
няти помешкання з чотирьох кімнат.
Одну кімнату зайняла сестра Андрія,
яка переїхала до Києва, щоб готува
тись до іспиту з латинської мови, по
трібної для вступу до медичного ін
ституту. Три кімнати залишились для
нас з дитиною
і
нянею Марією.
Не гаючи часу, ми віднайшли ста
рих товаришів. Молодь поверталась
також з літніх вакацій до Києва. Ук
раїнська студентська громада відно
вила працю, і знов на загальних збо
рах мого чоловіка вибрали головою.
За якийсь час нас з Андрієм прийня
ли до Революційної Української Пар
тії, РУП, яка пізніше прийняла назву
Української Соціял - Демократичної
Робітничої Партії.
До Вільної Громади РУП у Києві в
той 1902-ий рік належали Дмитро
Антонович (псевдонім Муха), Воло
димир Винниченко (Де-Де), Василь
Базилевський, Євген Голіцинський
(Лозенко), Катерина Голіцинська
(Лоза), Козіненко, Петро Канівець
(Кавун), Андрій Лівицький (псевдо
нім Сократ), Марія Лівицька (Ксан-
типа), Ганна Приходько, Скоропис-
Йолтуховський, який пізніше став
гетьманцем, і Михайло Ткаченко, я-
кий відійшов потім до боротьбіетів.
Коли товариші прозвали Андрія
Сократом, і ця назва залишилась за
ним як партійний псевдонім, я від
важно зголосила своїм псевдонімом
ім'я славнозвісної жінки Сократової,
не зважаючи на одіозність цієї істо
ричної постаті, яку, щоправда, пізні
ше деякі письменники почали рега-
білітувати.
Крім звичайних членів Вільної Гро
мади, було багато прихильників. З
ближчих співробітників пригадую
Марію Гоженко, пізнішу Матюшенко.
її прийняли до Вільної Громади уже
після нашого виїзду до Лубень.
Наше помешкання в Бульварно-
Кудрявеькому перевулку було вигід
не збоку конспірації. Це був окремий
дімочок, що стояв у глибині про
вулку.
З огляду на цю конспіративність
наше помешкання обернулось, так би
мовити, в революційний штаб. У нас
відбувались засідання, всякі наради
з приводу влаштування концертів та
вечірок з метою здобуття коштів, по
трібних для праці в РУП. Гроші здо
бувались всякими правдами й неправ
дами. Були таємні прихильники, що
допомагали грішми, але не було їх
багато. Давали гроші Симиренко і
Володимир Леонтович. На нещастя,
під час селянських бунтів селяни Ле-
онтовича кілька разів палили й гра
бували його маєток, хоч він завжди
жив з ними в згоді. В результаті цих
грабунків Леонтович перестав давати
гроші на революційну працю і навіть
став ворогом революційних засобів
боротьби.
Добування грошей концертами і ве
чірками було зв'язане з великими
труднощами. Ці імпрези влаштовува
но з фіктивною добродійною метою.
Треба було знайти особу, яка б зго
дилась дати розписку в одержанні
певної суми грошей як допомоги. Та
ку особу завжди можна було знайти,
бо молодь ішла на все, щоб допомог-
132