зичного театру. Правда, в квітні 1970
року, на вимогу громадянства, таки
було створено Київський Дитячий
Музичний Театр, перший в Україні,
але це не розв'язує проблеми, а скор
ше вказує на вийняток з жалюг ідно
го правила.
В Україні — УССР, постійно пра
цюють ТЮГ-и, Театри Юного Гля
дача, які дають оздоблені музикою й
подекуди балетними номерами виста
ви: у Києві, Харкові, Львові, Одесі;
в кінці 1969 р. відкрився й Дніпропет
ровський ТЮГ (виставою „Юности
батьків" російського письменника Б.
Горбатова. . . ). У Харкові й Одесі май
же всі вистави йдуть російською мо
вою. Репертуар усіх ТЮГ-ів в Укра
їні, як і в інших „республіках", за
кількома щасливими винятками на
сюжети здебільшого народних казок,
це краще чи гірше завуальована
большевицька аґ і тка. Більшість ук
раїнських письменників не співпра
цюють з ТЮГ-ами, там ідуть або ро
сійські оригінали, або ж переклади, з
намаганням давати , , інтернаціональ
ний" репертуар. Большевицька цензу
ра особливо сувора щодо репертуару
ТЮГ-ів, адже йдеться про дітей і під
літків, яких режим намагається ви
ховувати в дусі схиляння перед ро
сійською культурою і мовою та в ду
сі безвідмовного, роботівського типу,
виконання наказів, починаючи від
піонервожатих, через комсомольців
та партійців, і на ЦК КПСС закінчу
ючи. Не дивниця, що київська „Куль
тура і Жит т я" з 14 грудня 1969 року
нар і кала в статті „Мистецтво особли
вого призначення": „Українські пись
менники все ще не досить активно
працюють для дітей"...
Хоч як цензурована, але й київ
ська та львівська преса впродовж ро
ків, шляхом відкритих листів окре
мих діячів, або й групових листів
громадян, домагалась, щоб в Україні
створили окремі дитячі музичні теат
ри і навіть Театр оперети для дітей.
Врешті-решт „РАТАУ" в квітні 1970
року сповістило про організацію пер
шого в співучій і талановитій Україні
зел і Баран, або Штуки кота Вась-
ки" (1900, Одеса) і „Музиканти"
(1906, Москва) Н. П. Брянського,
„Ворона-ворожбитка", „Свиня під ду
бом", „Лисиця і виноград", „Снігур
ка" (всі написані в 1895) В. М. Ор
лова, „Ріпка" В. І. Сокальського
(1900, Харків), „Чародійний сон" Л.
М. Фетісової (написана в 1900) — всі
були, як правило, на один акт (дію),
прості сюжетом і оркеструванням".
На стор. 176, щоправда, в тому ж
„академічному" виданні згадано, що
М. В. Лисенко написав оперу для ді
тей „Коза-Дереза" але підставлено
фальшиву дату — 1901-й рік! Це
зроблено для того, щоб показати, ні
бито російські композитори написали
опери для дітей, чи навіть малі во
кально-музичні твори за байками
Крилова раніше, ніж український
композитор Микола Лисенко. До ре
чі, „оперки" М. Лисенка це не одно
актівки, як то писали росіяни. Зга
дано теж, що М. В. Лисенко створив
•— без згадки про лібретиста Дніпро
ву Чайку — ще дві дитячі опери:
„Пан Коцький", написану в 1891 р.
і „поставлену в 1955 р. в Харкові",
та „Зима і Весна" — написану в 1892
р. і нібито вперше поставлену ,,в 1958
р. в Києві". Це теж не відповідає
правді, а отже й науці: всі дитячі
оперки М. Лисенка виставлялись в
рік їх написання в домі Лисенка в
Києві, з участю дітей і .молоді, як Ли-
сенків, так і сусідніх родин, а на ви
стави набивався повний дім малих і
великих глядачів.
Ставили їх і в
школах.
В УССР
Українська дитяча опера, оперета
і навіть музична п'єса, коли музиці й
співу припадає більш підрядна ро-
ля, за останні десятиріччя не зробили
в поневоленій Україні помітного кро
ку вперед. Твори цього складного,
синтетичного жандру, фактично, на
віть не мають де появлятись: діти
47-мільйонового народу в себе на
Батьківщині не мали аж до весни
1970 року дитячого оперового або му-
120