Basic HTML Version
згадані дрогобичани і деякі пласту
ни з Трускавця та Стебника, нас по
списували, переслухали й описали і
пізнім вечором позаковували в кай
дани, уставили у чвірки і маршем
відпровадили під сильною ескортою
поліції до головного залізничого
двірця, віддаленого на два кіломет
ри від повітового суду.
В першій чвірці ішли вищі ростом:
дир. Кузьмович, проф. Байрал, проф.
Іваненко і інж. Озаркевич. В другій
чвірці ішов я, скований з колишнім
послом А. Максимовичем, інж. Ле-
вицьким і Петром Веприком. Далі іш
ли посковувані чвірками пластуни.
Всіх нас арештованих було 48.
Ми ішли дорогою і тротуарами іш
ла, відпроваджуючи нас, українська
молодь, здебільша гімназійна. Моло
ді учні випередили нас і перед нами
заповнили перон стації. Було це око-
ло 11-ої години вечора.
В тому часі на Дрогобицькій стації
схрещувалися поїзди зі Самбора,
Стрия, Борислава і Трускавця, а то
му, що це була неділя, то на стації
було багато подорожніх. В хвилині,
як поліція впровадила нас на перон,
наша молодь, яка змішалася з подо
рожніми — привітала нас грімким
„Слава!" Розлючені поліцаї кинули
ся побивати зібраних, в тому числі
і не-учнів, прикладами рушниць.
Очевидно, — наші учні скоро поще
зали і потерпіли від ударів здебіль
шого безневинні люди, МІЖ ними й
поляки. Почулися крики: „Дай пан
спокуй! Co пан хцеш! Я не „слава"!
Після цього нас впакували до од
ного вагону і відвезли до тюрми Ок
ружного Суду в Самборі.
В самбірській в'язниці нас тримали
одних коротше, інших довше, від 2
до 4 тижнів. Переслухали нас та не
знайшли за нами більших злочинів,
які підпадали б під компетенцію Ок
ружного Суду — і випустили на
волю. Опісля Повітовий Суд в Дро
гобичі поставив нас у стан обвинува
чення за здогадну приналежність до
таємної організації, себто Пласту, що
було очевидним безглуздям. Яка ж бо
це могла бути таємна організація,
коли пластуни в одностроях вправля-
ли, відбували табори, влаштовували
свята, забави та фестини. Що біль
ше, кілька літ перед нашим арешту-
ванням в Тустановичах відбулося ду
же величаве свято Посвячення Плас
тового Прапору, на яку то імпрезу
прибули в одностроях численні деле
гати Пласту з цілої Галичини. Це
свято відбулося з відома і дозволу по
вітового старости в Дрогобичі Порем-
бальського, до якого за дозволом на
це свято ходив я з адвокатом Д-ром
Володимиром Ільницьким.
З приводу цих арештувань польсь
ка шовіністична преса зчинила вели
кий крик, поширюючи різні вигад
ки і брехливі вісті. Часопис „Тиґоднік
Дрогобицкі" писав, наприклад, що в
арештованих знайдено багато зброї,
а в мене самого аж десять рушниць.
Часописи „Газета Львовска" і „Ілюс-
тровани Кур'єр Краковскі" в патріо
тичному запалі збільшили кількість
знайдених у мене кріеів до 20 штук.
По кількох днях цю вістку заперечи
ло „Слово Вілєньске", орган консер-
ватистів в статті „Куі боно", картаю
чи польську брукову пресу за ширен-
ня таких неправдивих вісток і ствер
джуючи, що це викликає страх і де
пресію у поляків, а піднесення духа
в українців. Якщо в українського лі
каря знайдено стільки кріеів, то
скільки кріеів могло бути в той час
в інших українців — писало „Вілєнь
ске Слово", стверджуючи воднораз,
що ніяких кріеів у цього лікаря не
знайдено, тільки заквестіоновано не-
викуплення дозволу на револьвер. Це
також було неправдою. Проте, мого
спростування в цій справі не надру
кувало ані „Вілєньске Слово", ані ін
ші польські шовіністичні газети.
По кількох місяцях по звільненні
нас з тюрми в Самборі, Повітовий
Суд в Дрогобичі судив нас за прина
лежність до підпільної організації.
Судову розправу перевів мало інтелі
гентний повітовий суддя Ян Чирек і
засудив нас на один місяць тюрми з
завішенням.
133