Basic HTML Version
найрізнородніші недуги, до божевіл
ля включно.
Концентраційний „депозит" в Мі-
ранді під час другої світової війни мо
жна було цілком оправдано вважати
екстериторіяльною комуністичною ре
спублікою. Уся внутрішня адміністра
ція табору була в руках інтернованих,
і в цьому випадку майже виключно
комуністів. „Кабами" бараків були ко
муністи, комуністи були місцевими
представниками Міжнародного Чер
воного Хреста та альянтських допо-
могових аґенцій, через їхні руки при
ходила і вони розділювали допомогу,
а кожного вечора, як тільки смерка
лось, „Інтернаціонал" з офіцерського
бараку не вгавав. Так було доти, аж
в тому „депозиті" над Ебром не опи
нились козаки з Мітькою на чолі.
Одного гарного дня на дверах того
офіцерського бараку Мітька прибив
написану ним українською мовою і
підписану карточку дослівно такого
змісту: „Від сьогодні забороняється
співати в таборі „Інтернаціонал". Мо
жна співати „Марусю серденько" і
„Темная нічка". Підписано: Мітька,
український козак."
Очевидно, що на карточку Мітьки
ніхто не зважав, бо й не міг її прочи
тати. Отже, як тільки смерклось, з
офіцерського бараку, як завжди, по
неслась мелодія „Вставайте, гнані і
голодні" прерізними мовами, як при
стало на „Інтернаціонал". Такого лег
коважного відношення Мітька не міг
стерпіти. Взяв у руки сокирчину і
став біля дверей бараку. Першого, хто
з бараку виходив, почастував сокир
чиною по голові. На щастя, не вбив,
бо вістря сокири сковзнулось по че
репу і тільки оскальпувало ліву час
тину
голови
„інтернаціоналіста",
включно з вухом.
У таборі не діяв ніякий закон. Ес-
панське військо і цивільна Гвардія не
встрявали у відносини між інтернова
ними, отже й Мітьку ніхто до ніякої
відповідальносте не притягав. Але
Мітька, видно, сам мав викиди совіс
ти, бо яких два-три тижні ходив на
суплений, як чорна хмара, ні до кого
не відзивався, нікому в вічі не дивив
ся.
Але не чути було також „Інтерна
ціоналу". Галасливі досі ночі в „де
позиті" перетворились у гробову ти
шу, яку прорізувало тільки „алєрта"
сторожів. А Мітька став пострахом
комуни. Замовк не тільки „Інтернаці
онал", але припинились також інші
комуністичні демонстрації,
щораз
більше інтернованих почали сторони
тися від тих, що вважались комуніс
тичними вождями, та й багато з тих,
що раніше симпатизували комуніс
там, почали одверто лаяти комуну.
Дійшло навіть до того, що між німе
цькими дезертирами, які раніше лая
лись образливими для кожного „ду
гакенкройцлер", тепер однаково обра
зливим стало і прозивання когось
комуністом. Козак Мітька одним по
махом сокирчини розгромив „комуні
стичну республіку" в міжнародному
„депозиті" в Міранді над Ебром. Сві
домість гострих ножів грузинів, що із
своїх чорних очей кидали блискавка
ми на тих, хто демонстрував свої ко
муністичні переконання, відіграли в
цьому також свою ролю.
Поступово й Мітька прийшов до се
бе і знову почав пити вино „за Укра
їну" та „на погибель кацапам". І ве
чорами часом можна було побачити
Мітьку серед майдану із збанком ви
на в одній руці, а гітарою в другій,
і тоді з його козачих грудей на пов
ний голос понад міжнародним депо
зитом і Мірандою над Ебром — за
мість колишнього „Інтернаціоналу"
— лунала мелодійна українська пі
сенька: „Марусю, серденько, пожалій
мене — візьми моє серце, дай мені
своє".
139