Basic HTML Version
ряють йому в груди, ЯК ВІН ВІД їх
ударів ніби танцює страшний танець,
і гине на місці. Позаду нього видно
де-не-де в світлі смолоскипа неви
разні форми інших вояків. В той мо
мент вибухає знов світло, ще один
смолоскип запалився, але, замість
стріляти, хлопці висадили міну.
Починається стрілянина, чути ви
бухи ґранат. В'єтнамці нас оточили,
але не можуть добитися до ровів. Пе
ред ними рої куль, але це їх не ля
кає, і вони гинуть. Чуємо звук труб
ки, що кличе їх до атаки, додає від
ваги. Сотник закликає гелікоптери,
які за 10 хвилин з'являються і почи
нають стріляти з ракет в кущі неда
леко наших позицій. Бій триває до
04:00 години, і в кінці нам уже по
чинає бракувати набоїв. Але, на
щастя, видно і їм таке саме сталося,
і вони відступили.
В 05:00 годині, коли вже надворі
ясно, висилаємо патрулю, щоб вияс
нила ситуацію. Рапортують, що воро
га нема, але всюди трупи і зброя.
Іду сам подивитися. Сотник мене
просить, щоб почислив трупи і зброю.
По обличчях деяких трупів пізнати,
що то молоді хлопці 16-19 років. Де
які так роздерті кулями чи ракета
ми, що не пізнати взагалі, що то та
ке. Разом було всіх тридцять турупів.
На раменах трупів білі стяжки, щоб
один одного міг пізнати вночі. Зброя
китайська, автомати „АК-47", Грана
ти і скоростріли.
Полонені заявляють, що вони чле
ни першої компанії 312-ої північно-
в'єтнамської дивізії і вчора ранком
перейшли кордон з Ляосу до В'єтна
му, їхнім завданням було викінчити
'нашу компанію і вернутися до Ля
осу. На питання, чому вони перед бо
єм реготалися, кажуть, що таким спо
собом відпружували свої нерви. Неза
баром прилітає гелікоптер і забирає
їх до шпиталю.
Трупи ми не закопуємо в землю,
лишаємо їх, щоб в'єтнамці самі їх
колись знайшли. Дивлюся на них.
Перший раз у житті бачив тоді ЗО
мертвих, роздертих людей. Знаю, що
це не останній раз дивлюся на тру
пи, і мені стає погано.
Ганна ЧЕРІНЬ
ЧОРНОБРИВЦІ
Жовтнева розкіш чорнобривців,
Дурманний ароматвина .. .
Які ж ми все-таки щасливці,
Що осінь тиха і ясна,
Що не сердита, не плаксива,
А походжає у саду,
Як молодиця чорнобрива
З густим рум'янцем на виду . . .
Вона й не думає про старість!
До квітів ближче підійде,
І їх дитячу, щиру карість
Собі у коси закладе.
Заграє вітер на сопілці,
Запахне п'янко сіножать ...
Гарячі хвилі чорнобривців
По грядці барвами біжать.
Та скільки ж їх.' Яка орда!
Сміється золотом бадьорість!
Ця непокірність молода
Поборе хоч яку суворість.
184