Basic HTML Version
Ш0і6
Написала
Л^оли Василь був дитиною, молити
ся вчила мати. Навчила молитов
і усіх шестеро старших братів і сес
тер, і його найменшого. Такий уже
був лад у родині: батько приходив з
поля до хати, вечеряли всі разом,
а потім він сідав на лаві, за скри
нею, читати „Народну Справу". А
мати, повечерявши, мила горшки й
миски, а потім „проводила" Василь
кові Отченаш, Богородице Діво і кла
ла його спати.
Василь добре пам'ятає, як це було.
Поперше, він і старша за нього на
рік сестра Ганя завжди їли з однієї
мисочки. Подруге, як тільки тато роз
клав на скрині газету, старший брат
Степан швиденько хватав шапку й
вискакував з хати, заки батько ще
кликнув „а ти куди?" Інколи з-за
порога було ще чути відповідь, „до
читальні", але батько вже махнув ру-
Леся Лисак
кою і дивився у газету. Потретє —
найстарші сестри Мариня і Настя за
биралися до вишивання рушників. А
тоді мама, впоравшись вже із горш
ками, кликала до нього: „а ходи но
тут, Василю, помолишся і підеш спа
ти".
Само „спати" — було б у порядку,
бо йому після вечері і так клеїлися
очі (увесь день бігав з хлопцями та
лазив по деревах!), але з тим „моли
тися" було трохи важче. Бо треба бу
ло наперед поволі та виразно повто
ряти за мамою кожне слово. А пізні
ше — треба було вже самому „прока
зувати" молитву — мама тільки кля-
чала поруч нього та напоминала: „А
не ликай слів, Василю, бо Бозя буде
гніватися". А коли Василькові було
мабуть п'ять років, він раз умудрився
і відповів мамі: ,,Бозя така мудра, що
і так всьо почує". Але це почув тато
194