Basic HTML Version
ОПОВІДАННЯ
Написав Олександєр Дереш
Гїима того року була тяжка. Сніг ле
жав збитою, твердою масою, вкри
тий замерзлою, рапавою льодовою по
волокою. Хоч сонце вставало раніше
й пізніше заходило, в горах, долинах
і вертепах ще царив мороз, невразли
вий на зростаючу силу сонця. Сонно
стояли стрункі смереки, задумано дрі
мали кріслаті буки та білі косаті бе
рези. Тривожно тремтіли трепети по
жовклим листям, а коли часом лег
кий вітер вдирався між гори, то тоді
так же безрадісно хиталися довгі віти
беріз. У провалі гір лежала в тіні де-
бра й від неї тягнуло сирістю та не-
привітливим холодом. Ніщо не пору
шувало лісової тиші в дебрі. Тільки
часом переходило стадо диків, шука
ючи за жиром, або проскочило стадо
сарен, об'їдаючи по дорозі кущі ма
линнику. І знову дебру огортали ти
ша й спокій.
Та у печері під скалою, замаскова
ній колодами й галуззям, чути було
гнівне бурмотіння, що переходило в
болісний стогін. Ведмедиця ходила
неспокійно по печері, клалася на бар
ліг вистелений мохом, то по хвилині
зривалася знову на лапи, підходила
до отвору печері, крізь який прорива
лося до середини світло дня. Покру
тивши головою, немов на знак, що не
пора ще розбивати ґавру, верталася
ведмедиця в другий кінець леговища,
хвилину стояла й лягала знову на
барліг. Сон її не брався, і це її, ма
буть, більше втомляло, як дивні внут
рішні болі. Порід у звірят такий же
повен болю й неспокою, як і в людей.
А коли почула тихе скавуління коло
себе, заспокоїлася. Обнюхала уважно
троє малих безпомічних створінь слі
пих, без шерсти, пригорнула їх лапа
ми до себе й почала облизувати. Зди
вована вп'ялила очі на малі білі
плямки на грудях немовлят, старала-
197