Basic HTML Version
ЛЕСЯ УКРАЇНКА
І ТИ КОЛИСЬ БОРОЛАСЬ...
/
ти колись боролась, мов Ізраєль,
Україно моя! Сам Бог поставив
супроти тебе силу невблаганну
сліпої долі. Оточив
тебе
народами, що мов леви в пустині
рикали, прагнучи твоєї крови,
послав на тебе тьму таку, що в ній
брати братів не пізнавали рідних,
і в тьмі з'явився хтось непоборимий,
якийсь дух часу, що волав ворожо:
„Смерть Україні!" Та знялась високо
Богданова правиця і народи
розбіглися, немов шакали ниці.
Брати братів пізнали і з'єднались.
І Дух сказав: „Ти переміг, Богдане,
тепер твоя земля обітованна!"
І вже Богдан пройшов по тій землі
від краю і до краю. Свято згоди
між ним і Духом гучно відбулося
в золотоверхім місті. Але раптом
Дух зрадив. Знову тьма, і жах,
[і розбрат.
І знов настав єгипетський полон,
та не в чужій землі, а в нашій
[власній.
А далі розлилось червоне море
і розділилося по половині
і знов злилось до купи й затопило
кого? Ой, леле! Новий фараон
пройшов живий поміж Червоне море,
але козак з конем пропав на віки.
Співай, радій, ненависна чужинко,
бий в бубон і лети в танок з нестями,
кінь і їздець в Червонім морг згинув,
тобі зостався спадок на прикраси,
бо зносиш ти України клейноди,
святкуючи над нею перемогу.
Такий для нас був вихід із Єгипту...
немов потоп. Заграло та й ущухло
Червоне море, висохло й осталась
безрадісна пустиня після нього,
і став по ній блукати новий Ізраєль,
по тій своїй землі обітованній,
немов якась отара безпричальна.
З отарою блукали й пастухи,
в ночі за тінню йшли, а в день
[з вогнем.
Коли ж у їх з'явився дух величний,
що вогняним стовпом палав у тьмі,
а в день ішов, мов туча грізно-біла,
вони не вірили своїм очам
і в розтіч розбігались манівцями,
і попадали ворогам в полон.
Чи довго ще, о Господи, чи довго
ми будемо блукати і шукати
рідного краю на своїй землі?
Який ми гріх вчинили проти Духа,
що він зламав свій заповіт великий
той, взятий з бою волі заповіт?
Так доверши ж до краю тую зраду,
розбий, розсій нас геть по цілім
{світі
—
тоді, либонь, журба по ріднім краю
навчить нас, де, і як, його шукать.
Тоді покажщ батько свому сину
на срібне мариво у далині
і скаже:
„Он
земля твого народу!
Борись і добувайся батьківщини,
бо прийдеться загинуть у вигнанні
чужою-чуженицею в неславі".
І може дасть нам заповіт новий
і Дух нові напише нам скрижалі.
Але тепер? як маємо шукати
свого народу землю? хто розбив нам
скрижалі серця, духа заповіт?
Коли скінчиться той полон великий,
що нас зайняв в землі обітованій?
і доки рідний край Єгипетом буде?
Коли загине
новий
Вавилон.
190Ь
23