Basic HTML Version
вом України в Харкові •— російська
большевицька цензура поробила до
вільні пропуски в текстах новель і
скреслила всюди слово ж и д , а за
ступила його словом п а н або є в-
р є й. Це Стефаника дуже обурило і
він в згаданому вже листі до Лиза-
нівського пише:
Ви упорядкували мою книжку пре
гарно, але цензура
—
то инша річ.
Чому жидівський Бог є ворогом Ук
раїни, а Його жиди на Україні нети-
кальні? Я сего не розумію. Взагалі
пропуски свідчать про невисокий рі
вень артистичного смаку.
—
В. Доро
шенкові раз вихопилося, що я поет
загибаючого світа і що я, як сирота,
стою поміж двома клясами. Чи село
загине і чи я лишень є поетом якогось
суспільного кадавера, се требаб удо-
вгднити. Я писав тому, аби струни
нашого селянина так кріпко настрої
ти і натягнути, щоби з того вийшла
хотьби велика музика Бетговена. Се
мені вдалося, а решта література.
А в іншому листі без дати до Оль
ги Гаморак пише:
Я хотівбим сильно вдарити в серце
людське, так сильно, як часом грім
лупить об скалу.
Зараз по смерті Стефаника розго
рілася боротьба за душу поета. З'я
вилися в нас люди, які думають, що
Стефаника можна замкнути в рямці
якоїсь партії. Забувають, що така ро
бота понижує таку особистість, якою
був Стефаник. Він є власністю цілого
народу, він думав за долю цілої зем
лі. На свіжу могилу кинуто камінчик,
що церковні круги робили безцере
монні заходи, щоб знасилувати душу
поета. Коли зачала правда виходити
наверх, тоді у відвороті збудовано но
ву оборонну позицію: „Стефаник не
був при повній свідомості". Значить
Стефаник мав свідомий і несвідомий
етан. Свідомий тоді, коли був нам ви
гідний; несвідомий, коли казав нам
правду в очі. В ім'я доброї пам'яті
поета і в ім'я правди заявляю, що
Стефаник все мав бистрий розум і
геніяльну свідомість. Стратив її, і то
лише частинно, на шість годин перед
економ.
Про що ходить? Брати Стефанико-
ві за зле, або не брати до відома, що
він офіціяльно помирився з Богом?
Таж він ціле життя не розставався з
Ним, знісся на такі висоти людського
духа, де лиш той абсолют правди пе
ребуває.
В одному листі до Ольги Гаморак
без дати в роках 1889-1890 зі Львова
Стефаник нарікає:
. . .
.що інтелігенти радикали пере
стали істнувати. Молодіж не прихо
дить, не підбуває така, аби пристала
до партії, яка опинилася там, відки
вийшла, т. є у Франка і Павлика. Ра
дикальна партія яко гурт інтелігент
них людей розвіялася.
Але з партії офіційно не виступав.
Зробив це аж на три тижні перед сво
єю смертю. Чому? Бо Стефаник не
любив своєю особою робити розголо
су. Був свідомий того, що в перспек
тиві віків буде сіяти не як партійний
діяч, а як безсмертний поет нашої
землі. Світогляд Стефаника ілюструє
такий лист до Ольги Гаморак (без да
ти) :
Мозок має бути всім, що кермує на
ми. Так каже матергялізм. Але мо
зок ніколи наперед не знає, чому ми
так робимо, або поступаємо. Як вже
чин є, то мозок аналізує вчинок, але
відмінити вчинку не годен. Є отже
щось більше як мозок, щось таке, від
чого ми залежні і мозок також. Най
се буде душа, най се буде Бог, най се
буде природа. Все одно, але є!
Крок Стефаника перед смертю є
логічним висновком цілого його жит
тя.
Стефаник понад усе любив свою
матір, яка дала йому таке велике і
гаряче серце. Пам'ять її увіковічнив
у своїх творах. В одному листі, без
дати, до Ольги Гаморак по смерті ма
тері пише:
33