Basic HTML Version
Це, очевидно, пусті мрії польського
максималізму. Хоча українці опини
лися після другої світової війни в со
борній совєтській неволі, проте за ос
танніх 50 років ґрунтовно змінився
той чинник, який власне заважив на
прогрі українців у Ризі: тоді україн
ський народ не мав ще державно-по
літичної зрілости і свідомости, тоді
ще була тільки жменя активних обо
ронців української державности і Ян
Домбський міг обороняти своє від
ступництво від Варшавського догово
ру аргументом, що „уряд Петлюри не
викликав ентузіязму в українському
народі". У вогні совєтської окупації
засталився український нарід і зро
зумів вартість рідної держави. Це
невідклично проявиться при наступ
ній історичній нагоді.
Цілком інші нинішні міжнародні
відносини, цілком інша міжнародна
ситуація й конфігурація сил робить
Ризький договір з-перед 50-ти років
ніби анахронічною подією — як кож
на далека історична подія. Але реф
лексії, що їх та подія породжує, ак
туальні. У Ризі Московщина й Поль
ща ставились до України як до пред
мету, що ним можна поділитись. Суть
української новітньої політичної дум
ки у тому, щоб Україна стала підме
том, а не предметом, а підметом зро
бить її тільки і виключно власна си
ла народу.
Очевидно — польські історики
промовчують найбільш характерис
тичний для Ризького договору мо
мент : Бувало у всесвітній історії чи
мало випадків, що союзник покидав
союзника, складав із ворогом сепа
ратні мирові договори, старався ря
тувати для себе максимум в ново-
створеній ситуації. Але це завжди бу
вало у прогрі. Поділ Україною у Ризі
між Польщею і Росією прийшов піс
ля виграної польсько-української вій
ни проти Совєтської Росії. Тому це
була зрада в клясичному розумінні.
Можна вірити проф. Вандичеві, що
,,Пілсудський і його уряд були не
щасливі ("unhappy"), що виреклися
Петлюри", але це не змінює історич
ного факту, що Польща, як держава
і нарід, зрадила Україну, зламавши
підписаний з нею договір та поді
лившись землями свого союзника з
російським ворогом...
У довгому ланцюгу ламання Поль
щею договорів, умов і власних зако
нів супроти України й українців впро
довж історичної доби і в час між дво
ма світовими війнами — Ризький мир
є особливим ,,мементо" на адресу Ук
раїни: вистерігатися будь-коли іншо
го союзу з Польщею як тільки тако
го, що Гарантом збереження його
польською стороною була б україн
ська сила.
ЛІТЕРАТУРА:
Ген. А. Вал і йський: „Військовий аспект
Варшавської конвенції 1920 p . ",
„Го
лос Комбатанта",
ч. 8. Ню Иорк, 1960.
P i o t r S. Wandyc z:
Soviet-Pol ish Rela
tions 1917-1921.
Cambr i dge, Mass .,
1969.
Homo pol i t i cus:
Причини упадку Поль
щі.
Крак і в, 1940.
J a n Dab s k i:
Pokoj Ryski.
Wa r s z awa,
1931.
M. K. Dz i ewanowsk i:
Joseph Pilsudski,
A European Federal ist.
St anford, Calif. ,
1969.
Дмитро Дорошенко:
Нарис історії Ук
раїни,
1-2, Мюнхен, 1966.
0 . Доценко:
Літопис української рево
люції-
Киї в-Льв і в, 1923.
B. Кедровський:
Рижське Андрусово.
Вінніпег, Ман., 1936.
Т. Ku t r z e b a:
Wypravva k i j ouska 1920.
Wa r s z awa, 1937.
Д-р Михайло Ло зинс ький:
Галичина в
p.p. 1918-1920.
Відень, 1922.
1. Ма з епа:
Україна в огні і бурі рево
люції 1917-1921,
1-2. Мюнхен, 1951.
Ол. Оглоблин:
Укра їнсько-московська
угода.
Ню Иорк - Торонто, 1954.
П. Н. Ольшанский:
Ришский мир.
Мо
сква, 1969.
Ген. В. Сальський:
Українсько-москов
ська війна 1920 року в документах.
Ва рша в а, 1933.
І. Ца п к о: „Укра їнські в ійська перед з а-
в ішенням зброї 1920 p . ",
„Вісті Ком
батанта",
ч. 1. Ню Иорк, 1964.
І. Ца п к о: „Останній бій Армії УНР " ,
„Вісті Комбатанта", ч. 3. Ню Иорк,
1961.
А.
Яковл і в:
Договір Богдана Хмель
ницького з Москвою 1654. Ню Иорк,
1954.
C. Ярославин: Визвольна боротьба на
західньо-українських землях у 1918-
23 p.p.
Фі лядельфі я,
1956.
85