Basic HTML Version
МІЙ
ПЕРШИЙ
АРЕШТ
cftanucab
сМ- dbacibka-Aniuuk/
Львівський щоденник „Новий час"
з датою 27 вересня 1930 року на
друкував був на першій сторінці ве
ликими літерами новинку п. н. „У
Дрогобичі арештовано 42-ох українців
за приналежність до ,Пласту' ". Далі
йшов перелік імен, започаткований
прізвищем директора Дрогобицької
української
гімназії,
Володимира
Кузьмовича. Між арештованими були
професори, учні та учениці тієї гім
назії, а також деякі визначні грома
дяни міста Дрогобича, між ними до
стойний сеньйор „Комітету Дрогоби-
чан", д-р Микола Терлецький. Попав
ся в цю „42-ку" і вище підписаний,
а як воно сталося, хочу розказати в
цьому спомині про мій перший арешт
„за політику".
У п'ятницю, 26-го вересня 1930 ро
ку, о годині 5-ій над ранком, хтось
розбудив мене раптово зі сну. Я роз
плющив очі і побачив над собою двох
польських поліцаїв. Сказали мені одя
гатися, а самі робили обшук в меш
канні, головно рилися в моїх, приго
тованих до школи, книжках. Обшук
скінчився. „Пан пуйдзє з намі" —
сказали. Мене запроваджено на полі-
ційну станицю в Трускавці, де мені
стало зразу трохи моторошно. Захо
див у голову, за що мене арештовано ?
Через 15 хвилин привели на полі
цію моїх добрих друзів Василя Біласа
і його брата, Влодка, а потім Миколу
Мотику, Михайла Різника, Осипа
Гапшія і Семена Біласа. Всі арешто
вані, і я з ними, не мали більше 17-18
років життя і вперше попали в руки
поліції. В гурті товаришів стало мені
відрадніше. „В товаристві, — кажуть
— і смерть не страшна!" До смерти
було нам ще трохи далеко, але неза
баром почалися допити... Допитував
командант станиці, Медаль, при ак
тивній співпраці ще трьох поліцаїв:
Коваля, Ґригощука і Марека. Два
перші — це були наші-перевертні,
родом з-під Турки, „Ґриґощук" нази
вався просто Григорчуком. Той особ
ливо лютився, коли ми відповідали
на всі питання по-українськи і злісно
прав нас ременем по спині і по пле
чах.
На станиці тримали нас до години
першої полудня, тобто до найближчо
го поїзду, що відходив з Трускавця
до Дрогобича. Нас заковано в кайда
ни, по двох разом. А щоб поліцаї по
чувалися певніше, що ми їм не вте
чемо сковані, кожний з них тримав
пару в'язнів на ланцюжку, — сказав
ши для прикладу, ніби собак, коли їх
виводять „на прохід". Був прекрасний
осінній день, природа прибиралася в
пишні шати цієї пори року. На ву
лиці прохожі, переважно поляки,
приглядалися нам з острахом, маючи
165