Basic HTML Version
цілого полку в повному виряді. Дано наказ зложити зброю і ввесь
виряд. Затримати дозволили тільки сухарі й махорку. Обеззброє
них, під сильною охороною спецвідділу, погнали нас десь з десять
кілометрів до залізничної лінії. За якийсь час під'їхав поїзд з
товаровими вагонами. Нас заладували по 80 до одного вагону.
Вікна були задротовані колючим дротом, а двері замкнули за нами
ззовні. Куди нас везуть — не знаємо: — на Камчатку, на Сибір?
Я був щасливцем, бо захворів тяжко і мене з гарячкою
відставили до шпиталя в місті Уфа. Куди повезли моїх друзів, мені
невідомо. До сьогодні, всі ці 50 років, про нікого з них я не чув.
Леся УКРАЇНКА
„НА СТОЛІТНІЙ
ЮВІЛЕЙ УКРАЇНСЬКОЇ
ЛІТЕРАТУРИ"
(уривок)
Так., в кожній країні є спогади раю!
Нема тільки в тебе їх, рідний мій краю!
Були й за гетьманів співці;
З них деякі вічнії співи зложили,
А як їх наймення? і де їх могили,
Щоб скласти хоч пізні вінці?
Цурались вони кучерявої хрії
І вабили очі їм іншії мрії,
Не вів до палацу їх шлях:
Не оди складали, а думи народу,
Не в стансах прославили милої вроду,
А в тихих, журливих піснях...
Ті вічні пісні, ті єдинії спадки
Взяли собі другі поети нащадки
І батьківським шляхом пішли;
Ніхто їх не брав під свою оборону,
Ніхто не спускався з найвищого трону,
Щоб їм уділяти хвали.
Чоло не вінчали лавровії віти,
Тернів не скрашали ні злото, ні квіти,
Страждали співці в самоті;
На них не сіяли жупани-лудани,
Коли ж на руках їх дзвеніли кайдани,
То вже не були золоті.
59