Basic HTML Version
Олександер СПАРИНСЬКИЙ
РОЗІРВАНЕ КОЛО
Найважче було розпочати писати. Не тому, що не було про що.
Навпаки — хотілось асимілювати і правду й брехню. Півтора
місяця — не йшло. Тепер зрозумів чому.
Повернувшись, отримавши певні повноваження, маючи
моральну підтримку з боку української еміграції — тут, дома у Києві
мандруючи установами, зустрічаючись, розмовляючи з відповіда
льними особами, готуючи контракти, спільні проекти,фактично... я
займався марнотратством часу.
Мої співрозмовники з натхненням вислуховували пропозиції,
висловлювала прохання, жваво погоджувались, схвалювали
проекти і... все! Майже жодна, у лапках!, „відповідальна" особа,
насправді ні за що сама по собі не відповідає, ніким не повноваже-
на і це не від якоїсь безпорадности чи непрацездатности; лише з-за
безглуздя існуючої практики економічних, фінансових, юридичних
відносин. Атож, бо країна рад...
З'ясував нарешті. Отже, визрів для коротеньких нотаток саме
під цим кутом зору. Очікував ще однієї нагоди: закінчення сесії
Верховної Ради УССР. При чому тут Верховна Рада?
А уявіть собі, як добре було б, аби керуючі лідери міністерств,
відомств насправді читали те, що дописують з народу. Не
передовиці чи укази, а нотатки...
І в нашому випадку — хіба загальнолюдська цінність
української культури, її надбання, яким маємо живитись всі ми — не
вартісна ціль? Годі просторікувати, годі радити, може спільно
почнемо робити
справу!
Земляки, відірвані від Батьківщини,
чекають від нас саме цього. І сьогодні, коли на крісла відповідаль
них панів на багатьох ділянках життя Республіки сідатимуть нові —
у нас, здається, з'явилася шанса. Спробуймо нею скористатись.
* * *
„До Великої Британії з України завітав мистець, енергійний,
60