Basic HTML Version
— 78 —
Ми у Великдень під байнетами тото каміння у кошілях на
гору носили... Такий плач був, Боже наш!
Перебула я в Колозорках два місяці а тоді одної ночі без
плати, без паперів, простоволоса втекла. І от, знов я рік на
Ґмінді, шиткою проживаю.
— Ви тих узорів сотками мабуть знаєте, Параско?
Усміхнулася крихітку гордо:
— Я їм сама ліку не тямлю! Як би хотів числити, го-го!
Самих переміточних є двісті. А ще яка сила силенна всяких,
всячних! Драбинкові, колені, грушкові, дзьобані мачком, пру-
нечкові, чорнобривки, крилаки, гуцулочки, полушевкові, мач
кові серединки, чотири рожі, лапками, гребінчасті... За день
би не переговорив! А єсть також, пані знають? узір В є л и к-
д є н ь... Бо тоді одній дівці в Колозорках звиділась серед пла
чу така шитка як малюнок... Дуже ми собі її уподобали. Ой, я
таку маю охоту до шитки, що раз! Як дома на вечірках пря
дуть дівчата, то я всіх тороплю:
— Живенько прядіть, гей, бо я хочу шити та й дуже!
Смеркало. Параска розпросталася мрійно, стиснула кріп-
кі руки жменями, заговорила в пів голоса:
— Ех, так мене движе, Господи! Всю роботу на світі по-
Lia-б! Десь там нивка банує за мнов, бжілки ждуть по лісови,
кужіль павутинням знялася... Коби до хати! Земля у нас як ме
дом змазана, всього досить...
— Погоріло, кажете! У лісі смерек скільки, сувої в ямах
погнили, отару гей фуфелиця звіяла? Нехай, що так! А я
лихій годині на вкірки ще тонших ниток напряду, овечок ще
веселійших викохаю!
Сміялася захоплююче, з блиском творчої розкоші в очах,
із за свіжих уст світили перлами міцні, білі зуби. Стояла так
кріпка, тривка, з надміром сил, що бралися в тисячний раз
строїти нове життя на згарищах минулого, зеленими гилька-
ми закосичувати муршаве вчера і з його почви добувати красу,
золоторясну, на вдивовижу небу і землі.
Я дивилася на мою гостю мов торкнена божественним ви
дивом. Душа стрепенулася в мені до дна і видала з себе тон
чистий та високий, чк „Аллилуя" на досвіті тої святої ночі,
коли нарід кличе Розпятого з небесного безкраю.
Се-ж бо стояла передімною не городенська виселена шев-
киня, а невміруща Україна моя, тисяч літ бита за коси до землі,
волочена по тюрмах і гаремах, по чужих нивах, неплачена ро
бітниця-босоніжка... Мені сплили до серця що найкрасші сло
ва за простибіг розсипані по світі і ними витала я, знемога-
ючи від щастя, мою на смерть обречену любов.
Не крачте галки під чужим небом, соловій дзвінкої співає!
ш