Basic HTML Version
МОЖЕ й ОСТАННЯ...
Написав ГАЛАКТІОН ЧІПКА
Признаюся — люблю її...,
Оту синьооку чарівницю, таку лас
каву і байдужу, таку палку, як во
гонь і холодну як лід.
Люблю її в першу чергу за її кра
су. Нема ради — такі ми вже від по
чатку світу, хоч може це й не спра
ведливе супроти жінок: передовсім фі
зична краса робить на нас враження...
Перший раз побачив я її минулого
року. Стояла на пригорбі, в товаристві
кількох мужчин і розсипала срібний
сміх. Була в чудовій зеленій сукні, що
так тісно прилягала до її стрункої пос
таті. Світилося над зеленню її біле об
личчя і блищали її сині очі.,
А другий раз зустрів я її біля басей
ну, майже нагу, бо тільки в купеле-
вому костюмі, як вигрівалася до сон
ця. Була тоді якась задумана, замрі
яна, всміхалася тільки кутиками пиш
них своїх уст і блукала прижмурени
ми очима по ясному небі. Високі гру
ди раз-у-раз підіймалися від таємно
го зітхання, ех, коли б знаття, до ко
го!..
А третій раз була в білій, шовковій
сукні, ніби холодна й неприступна, але
яка ж приманлиша своїм зовнішнім хо
лодом. Грали тільки самоцвіти — як
її очі і очі — як самоцвіти.
Довкола неї все і всюди — рій по
клонників, кожний з похвалами, по
клонами і готовістю служити їй.
І я!..
Хоч знаю добре, що ясний погляд
не тільки для мене, що її срібний сміх
не тільки до мене — все ж таки люб
лю її. Бо такі як вона — не створені
для одного., Вони існують на те, щоб
дати радість і щастя багатьом.
Потішаюся, що й мені також...
Скажуть мої знайомі: Друже! Твоє
чоло поорали літа, твоє волосся побі
лили зими, а ти ще й сьогодні зітхаєш
до жінок!
Відповім: Не до жінок, а до жінки!
Вона дає мені те, що в моєму віці не
так легко знайти: враження молодос-
ти.
Колись, у далекій степовій Балті,
написала раз мені дівчина Ніна на
дереві в саду: „Юність! Ти прекрасна
як весна!"
Я не розумів добре того, бо був...
юний.
Тепер, по довгих-довгих роках ро
зумію це і відчуваю.
О, молодосте! Ти справді як весна!!
Тому не дивуйтеся, Шановні знайо
мі !.,.
Коли я є в товаристві тієї жінки,
може й останньої в моєму серці, то
мені здається, що вернулася моя мо
лодість, як вертаються часом молоді
солодкі сни.
І стає мені легко на душі, і щезає
пил, що припав серце, і розсвітлюють-
ея очі, пригаслі від мряки життя.
Тому нема дива, що люблю її.
її — прекрасну „Союзівку"...
(„Свобода", 27 червня 1953.)
90