Basic HTML Version
цінив. Здивований таким наказом,
Паттон дістав відповідь: — це бажан
ня альянтів, — на що дуже відважно
з ауважив:
„коли людина робиться
альянтом, вона перестає бути патрі
отом!" Нічого дивного, що при тор-
жественному
вмарші
англійських
військ до міста Палермо (Сицілія),
маршал Монтґомері зі злістю мусів
відсалютувати генералові Паттонові,
який на чолі американських військ
(7-ма Диві з ія) вже окупував місто.
Третя Американська Армія під про
водом генерала Паттона з нечуваним
успіхом пройшла через Францію, зай
няла
частину
Чехо - Словаччини,
звільнивши з таборів альянтських
вояків (полонених), серед яких, на
велике здивування та радість, гене
рал Паттон знайшов дуже близького
члена своєї родини.
В Африці армія Паттона в складі
32 000 вояків з айняла Касабланку,
Морокко, Тунісію. В боях розбито до
цього часу непереможне
військо
фельдмаршала Роммеля.
Роммель
написав
надзвичайно
талановиту
працю „Мистецтво танкового насту
пу". Генерал Паттон, простудіював
ши її, виробив плян „мистецтва про-
тинаступу", з допомогою якого пере
міг німецькі війська. Обидва генера
ли — Роммель та Паттон — взаємно
глибоко шанували знання та талант
один одного.
Кар ' єра генерала Паттона була
тяжко пошкоджена, коли він ударив
впавшого в гістерію вояка. На вимогу
генерала Айзенгавера, генерал Пат
тон в присутності ранених та медич
ного персоналу шпиталя, вибачився
перед покараним вояком. Деякі кола
американського населення та альян-
ти, підштовхувані бездарними шука
чами слави на полі бою, примусили
Головну Кватиру відкликати генера-
ра Паттона з діючої армії та відпра
вити на „відпочинок" до Англі ї. Там
він змарнував три місяці, аж заки
при окупації Франції, не назріла не
обхідність присутности славного стра
тега.
Дехто з недуже талановитих вояків
любить час-до-часу осудити генерала,
мовляв, він любив мати більше адь-
ютантів ніж хтось інший, був в пев
ній мірі артистом. Один з найвидат-
ніших військових талантів наглого
сторіччя, матеріяльно
незалежний
найбагатший старшина американсь
ких військ, він міг собі дозвотили на
обслугу, адьютантів, в певній мірі на
екстравагантність. Автор часто роз
мовляє з двома бувшими підстарши-
нами армії Паттона, що сьогодні зай
мають високі становища в двох ві
домих американських фірмах, що
конкурують між собою. Один був в
розвідці в Африці (знає східні мови),
другий в Третій Армії у Франції.
Обидва тієї самої думки:
генерала
можна було нелюбити за його вима
гання дисципліни, коректности, але
неможливо не приклонятись перед
ним, як перед генієм, людиною без
межної відваги, що немов бавилась
зі смертю. Вояки мусіли пильнувати,
щоб не „стрельнути" по власному ге
нералові, який, стоячи в джіпові,
з ' являвся перед авангардом ворожої
армії. Генерал Паттон не посилав во
яків в бій, він їх вів! По закінченні
війни найбільша територія, що нале
жа ла американським та взагалі аль-
янтським військам, була окупована
армією Паттона. Генерал Паттон був
тяжко ранений в загадковій автомо-
білевій катастрофі 21-го грудня 1945
року. Похоронений в Люксембурзі, де
знайшла останній спочинок частина
вояків його славної Третьої Армії.
Генерал Паттон ввійде в історію,
як один з найвидатніших стратегів
світу. Коротко, але правдиво сказав
про Паттона його приятель генерал
Бредл і: „Мене навчили в Академії
бути вояком, Паттон ним народився!"
Генерал Паттон належить до вій
ськової аристократії Америки. Його
прадід, генерал Г. Мереер, воював
разом з генералом Вашингтоном, був
вбитий в бою під Принстоном. Гене-
рал-бригадир Паттон, дід генерала
Паттона, згинув під Вінчестером
(Армія Конфедерат ів). Батько гене-
175