Basic HTML Version
Написав Роман Купчинський
22
с і ч н я 1 9 6 8
Р-
Н а
літаку ДС 8,
котрий окружляє сайгонське ле-
товище Бен Ва, година 23:00.
Тяжко повірити, що ми вже доле
тіли до В'єтнаму. Виїхали із Сан
Франсіско 16 годин тому, по дорозі
вставали на Гаваях, на острові Гван
і на Філіппінах. Дорога страшенно
мучить, усі стюардеси ходять з весе
лими усмішками, а нас така „життє
радісність" ще більше пригноблює.
Дивлюся через вікно, і бачу де-не-
де світла. Мене це дивує. Коли тут
бойовий стан, чому світять світла?
Всі хлопці на літаку напружені,
більшість із нас перший раз у В'єт
намі. Далі дивлюся в темряву і на
раз бачу: у повітря летять зелені
„трасерс" — фосфорові кулі з куле
мета. Не зрозуміло, чому стріляють
в повітря? Мене це лякає, і я пита
юся друга, чи ми вживаємо зелені
фосфорові кулі. Він каже, що непев
ний, але думає, що ні. З свого вишко
лу я можу пригадати тільки червоні
„трасерс". Думаю, що було б трохи
комічно згинути на ДС 8 і не мати
навіть нагоди побачити, як виглядає
В'етконґ.
Пілот каже, щоб ми перестали ку
рити, защепили пояси, бо ми готу
ємося сідати в Бен Ва. Всі переля
кано дивляться один на другого і че
кають на пояснення від пілота. „Бен
Ва, як і цілий Сайґон, — каже він, —
під сильною атакою ворога з нагоди
в'єтнамського нового року „Тет", і ми
будемо сідати на сайґонськім лето-
вищі Тон Сон Нут, котре є позаду
фронту". На літаку мовчанка. Я сти
снув пояс руками так сильно, що ру
ки побіліли. Нервово заглядаю на
Сайґон під нами, бачу розриви стрі-
177