Basic HTML Version
СТЕФАН И
-
сж$собою
Написав Василь Костащук
Вікторія Кольонна, велика прия
телька велетня італійського ренесан
су Мікель-Анджеля, сказала раз до
нього: „Ті, що Вас знають, цінять
Мікель -Анджеля ще більше як його
твори, а ті, що Вас особисто не пізна
ли, цінять найслабшу Вашу частину,
а саме твори рук Ваших". Ці самі
слова з повною відвагою можна було
звернути до Василя Стефаника. Бо
було це велика особистість з великим
серцем і великою душею. Такі поста
ті родяться раз на століття і нале
жать до безсмертних. Як великим в
творах, так великим був він і в житті.
В чому лежав секрет цієї притяга
ючої сили Стефаника? Велике серце
і геніяльна інтуїція. Стефаник не раз
по кількох хвилинах розмови з пер
шим ліпшим стрічним скаже щось та
кого, що пам'ятає співбесідник ціле
життя. Одним словом скреслив ха
рактер, або витяг другому з серця те,
що дрімало ще у півевідомості і хто
зна, чи коли б й вийшло на денне
світло. Через те мав багато приклон-
ників і беззастережних приятелів.
Наймитам поводилося у Стефаника
добре і з жалем відходили від нього.
В 1928 р. зголошується до Стефаника
молодий 15-літній сирота і проситься
на службу. Про себе не знає нічого
сказати, ані звідки родом, чи має
батьків, ані свого прізвища. Одне
знає, що його кличуть „Михайло".
Стефаник прийняв і заопікувався
ним. Пише листи по всіх усюдах і по
довгих зусиллях найшов для Михай
ла і рідню, і належне йому поле. На
весні 1931 року, перед ювілеєм Сте
фаника, приїжджає до мене той Ми
хайло і каже: „Пан казали, аби я вас
забрав на фіру і завіз до Русова. Во
ни завтра роблять своє свято... їх всі
селяни повинні на руках носити".
В Русові померла вдова. Ціле її
життя — це безпереривний ланцюг
горя. її ніхто не розумів за життя, то
й смерть не зробила на нікого вели
кого враження. Крім сусідів ніхто не
прийшов віддати останньої прислуги.
Стефаник прийшов... Або інший об-
разок. На могилу в Русові прямує ду
же скромний похід. Священик, дяк,
хрест і чотири люди, що несуть з чор
них дощок збиту домовину. За домо
виною йде, підпираючись палицею,
Стефаник. Це був похорон старої са
мітньої циганки. Русівські ґазди ди
вились, дивувались і різно толкували
собі Стефаника. Одного не розуміли,
як може поступати так син найбіль-
Передрук без змін із видаваного у Львові за редакцією Д-ра Дмитра Донцова
журналу „Вістник", книжка 7-8 за липень-серпень 1937.
27